Освітня політика щодо волинських німців у 1921-1939 рр.

На початку 1930-х рр. шкільний кураторіум Волині вирішив ліквідувати канторські школи, а на їх місці заснувати державні польсько-німецькі школи [1, 222]. Цьому сприяли і прийняті у 1932 р. закони «Про шкільний устрій» та «Про приватні школи, наукові та виховні заклади», що закони істотно обмежували освітні ініціативи місцевих національних громад, ставили їх під пильний контроль держави. Адже відтепер відкриття приватних шкіл (а такими були більшість німецькомовних шкіл на Волині) ставилось у залежність від рішень Міністерства освіти та воєводських адміністрацій.

Реалізація шкільної реформи 1932 р. привела до істотного скорочення шкіл з німецькою мовою навчання на Волині. Всього за 4 роки (з 1932 до 1936 рр.) на території Волинського воєводства було ліквідовано біля 50 німецьких приватних шкіл [10, 284]. На місці більшості з них виникли державні школи з польською мовою викладання. Так, існуючу з 1927 р. в колонії Користь Рівненського повіту початкову приватну школу з німецькою мовою викладання, концесіонером якої була управа євангелістської' парафії в Тучині, розпорядженням кураторіуму від 15 квітня 1934 р. було закрито, «оскільки з 1 серпня 1933 р. у Користі було відкрито державну початкову школу з польською мовою навчання та німецькою й українською мовами як понаднормовими предметами» [12, 215-216].

Часто свої дії шкільний кураторіум пояснював тим, що «навчальний і виховний рівень канторських шкіл був незмінно низьким, господарські умови – злиденні, канторами були та й надалі залишаються люди без учительської освіти і колишні вчителі державних початкових шкіл, звільнені за професійну невідповідність» [2, 153]. Так, у повідомленні рівненського повітового старости від 1929 р. зазначалось, що причиною звільнення з посади вчителя-німця початкової школи колонії Топча, Межирічської гміни, який одночасно виконував функції кантора євангелістської церкви, була його «низька кваліфікація» [13, 47]. На його місце шкільна влада призначила поляка, якому мешканці колонії оголосили бойкот. Існувала практика закриття канторських німецьких шкіл і в тих місцевостях на Волині, де діяли державні школи. Так, 30 квітня 1936 р. була закрита приватна однокласна школа з німецькою мовою викладання в колонії Глинищі Луцького повіту. Причину закриття навчального закладу шкільний куратор Є. Новіцький пояснив у листі до Міністерства освіти: «Колонія Глинищі належить до району двокласної початкової державної школи в Кременці, до якої будуть переведені всі діти, а дітям німецької національності буде гарантовано вивчення рідної мови та євангелістської релігії» [12, 186-187].

Нерідко приводом до ліквідації німецьких шкіл було «порушення» дирекцією норм шкільних законів від 11 березня 1932 р. Так, у звіті інспектора Л. Краєв- ського, складеного ним за результатами перевірки приватної школи з німецькою мовою навчання в Луцьку, здійсненої 16 березня 1938 р. сказано: «Інспектована школа, відповідно до статуту, має бути двокласна, а насправді є трикласною (3 приміщення і 3 вчителя), а з погляду навчальної програми вона швидше відноситься до школи ІП-го ступеня, аніж І-го» [2, 153]. Крім того, ним у журналах виявлені діти, «прізвища яких викликають сумнів щодо того, чи є ці діти німецької національності». Вказувалися прізвища С. Бальчевсь- кого, О. Ліпінської – римокатолицького віросповідання, а також Т. Фібке і Н. Тарасюк – православного віросповідання. Невдовзі ці діти були виключені зі школи, а 9 квітня 1938 р. управа євангелістської парафії, на утриманні якої вона перебувала, отримала попередження про закриття.

Таке ставлення польської державної влади до німецького шкільництва стало причиною загострення стосунків місцевої адміністрації з німецькою громадою Волині. Серед місцевих німців щораз частіше виявлялось негативне ставлення до будівництва державних початкових шкіл. Показовим є випадок, що трапився у колоніях Гаразджа та Цезарин Луцького повіту. Гмінна управа у Піддубцях, розпочинаючи будівництво державної початкової школи в Цезарині, зібрала колоністів для обговорення справи та ініціювання збору пожертв на неї. Місцеві німці вороже поставилися до проекту, аргументуючи тим, що мають приватні школи, в яких навчають учителі-німці, виховуючи дітей у суто німецькому дусі [3, 166]. Проти концепції створення державних початкових шкіл категорично висловлювався і лідер німецької громади Волині луцький пастор А. Кляйндінст.

Дискримінація німецькомовного шкільництва на Волині виявлялась не тільки у закритті канторських шкіл і створенні на їх місці польських або утраквістичних державних шкіл, але й у тому, що державні органи не дозволяли будівництва та відкриття нових приватних німецьких шкіл. Хоч прямої заборони не було, воєводські контролюючі органи роками не затверджували проектної документації шкільних приміщень. Нерідко німецька громада, не дочекавшись дозволу воєводської адміністрації, розпочинала будівництво школи без затвердженого проекту. Однак після закінчення будівництва влада роками не видавала дозволів на експлуатацію приміщень. Так було у випадку зі школами в колоніях Кам’янка Людвипільської гміни, Костопільського повіту; Мар’янівка Рожищенської гміни, Луцького повіту тощо [14, 24зв. ]. Станом на 1936 р. десять німецьких шкіл на Волині очікували дозволів воєводської адміністрації на введення в експлуатацію їх нових приміщень.

З протестами проти дискримінації німецького приватного шкільництва на Волині виступали німецькі суспільно-політичні організації Польщі, передовсім Рада німців у Польщі, на чолі з сенатором Е. Госба- хом. Свій протест до Міністерства віросповідань і народної освіти Польщі у 1936 р. направило провідне політичне угрупування волинських німців «Національне представництво на Волині». У зверненні, за підписом голови цієї партії А. Кляйнденста, зазначалося, що після впровадження освітньої реформи 1932 р. (т. зв. «єнджиєвичувки»), на Волині залишилось лише 29 приватних шкіл з німецькою мовою викладання. «Така кількість шкіл, – йшлося в документі, – задовольняє культурні потреби заледве третини німецького населення. Від усього серця прив’язана до своєї віри і національності, німецька людність прагне дати своїм дітям виховання в школі з німецькою мовою навчання як такій, що відповідає її потребам» [14, 23]. Водночас у зверненні висловлювався протест проти дій Кураторіуму луцького шкільного округу, який «у своєму ставленні до німецького шкільництва керується помилковим трактуванням закону й усіма способами протидіє не тільки створенню нових шкіл з німецькою мовою навчання, але й піднесенню організаційного рівня існуючих шкіл» [14, 23зв. ].

На Волині, внаслідок дій шкільних властей, на середину 1938 р. з 7, 5 тис. німецьких дітей шкільного віку – 5, 8 тис. не мали можливості навчатися рідною мовою [2, 153]. Тому в місцевостях, де проживали колоністи, все більшого поширення набувало нелегальне навчання німецьких дітей. Так, у відповідь на заборону німецькій громаді с. Річище Дубнівського повіту відкрити приватну школу в молитовному будинку, кантор О. Льойшнер розпочав таємно навчати місцевих дітей, за що його було оштрафовано на 100 зл. [15, 28]. У 1938 р. почастішали нелегальні виїзди німецьких дітей з Волині на літній відпочинок до Німеччини. Так, 1 липня 1938 р. лише з Костополя до літніх таборів у Німеччину виїхали 34 дитини німецької національності. Тоді ж, за ініціативи пастора Х. Шмідта з Тучина Рівненського повіту, 30 дітей виїхали на канікули до Лодзького воєводства. Упродовж літа вони проживали в сім’ях місцевих німців [16, 8].

Чергове загострення стосунків німецької громади Волині з місцевою польською адміністрацією відбулось у 1938 р., коли новим волинським воєводою було призначено О. Гавке-Новака. У лютому 1939 р. ним була проголошена нова Програма державної політики на Волині, головна мета якої полягала у прискореній полонізації краю. Об’єктом асиміляції, за задумом воєводи, мали стати не лише українці, а й росіяни, чехи, німці. О. Гавке-Новак ретельно дотримувався, визначених ще 19 грудня 1938 р. Міністерством внутрішніх справ, «Директив у ставленні до німецької меншини», в яких стверджувалося, що, по-перше, для розв’язання проблеми німецької меншини у сфері шкільництва бажаним є зосередження дітей німецької національності в державних школах і лише за відсутності такої можливості – у німецьких приватних; по-друге, у справі будівництва шкіл, проектів будинків для шкільних цілей, як нових, так і вже наявних, властям І та ІІ інстанцій забороняється ухвалювати рішення без узгодження з Міністерством внутрішніх справ; по-третє, слід остаточно ліквідувати релігійні школи, заміняючи їх на державні [3, 168].

Таким чином, дії польської влади по суті були спрямовані на повну ліквідацію німецькомовного шкільництва на Волині. До кінця 1930-х рр. на території воєводства практично не залишилося державних шкіл з німецькою мовою викладання. Всі вони були замінені польськими або двомовними (польсько-німецькими) навчальними закладами.