Освітня політика щодо волинських німців у 1921-1939 рр.

Навчальний рік в німецьких школах формально тривав з вересня до травня, але реально діти навчалися лише 5-6 місяців на рік (від листопада до початку квітня). Решту часу вони працювали по господарству, активно допомагаючи батькам під час весняних і осінніх сільськогосподарських робіт [9, 143]. Навчання тривало 5 днів на тиждень зранку і до обіду. Тривалість занять в канторських школах становила біля 32 год. на тиждень. У школах не було уніфікованих навчальних програм, не вистачало шкільного приладдя, книг, методичних розробок. Зауважимо, що рівень неграмотності серед німецьких дітей на Волині, порівняно з іншими воєводствами, залишався достатньо високим. На початку 1930-х рр. 65, 5% дітей німецьких колоністів у віці 10-15 років не вміли ні читати, ні писати [2, 151]. Найбільше неграмотних німців було серед колоністів, котрі проживали в українських або польських селах, віддалених від німецьких колоній. В такому випадку батьки неохоче віддавали дітей до українських чи польських шкіл, дбаючи про «чистоту своєї віри». За свідченням сучасників, чимало батьків надавали перевагу домашньому навчанню [9, 144-145].

Достатньо гостро стояла проблема забезпечення канторських шкіл кваліфікованими вчительськими кадрами. Адже власної інтелігенції як такої німецькі колоністи не мали. Поляків-учителів до своїх шкіл німці не запрошували, з огляду на їх віросповідання (вважалось, що католик «зіпсує віру їхніх дітей»). Проблематично було запросити на Волинь і вчителя-німця з центральних чи західних воєводств Польщі, оскільки не кожен наважувався їхати на «занедбане Полісся», де умови виживання були досить непростими. Зазвичай, вчителю-кантору виділяли невелику ділянку землі, яку той сам мав обробляти, якщо йому не допомагали сусіди-колоністи. За словами С. Ціхоцької'-Петражиць- кої, якщо кантор займався винятково вчительською діяльністю, то він не користувався повагою в колоністів: «Колоністи шанують кантора як особу духовну, але не як вчителя, котрий лише вчить дітей і нічого не має; він є особою цілком залежною від колоністів, а тому ті дивляться на нього з погордою» [9, 141]. Тому, аби підвищити кваліфікаційний рівень німецьких учителів, щороку в Рожищах, Луцького повіту, під час канікул, пастори влаштовували для канторів кількатижневі освітні курси. Більш заможні німецькі колонії відправляли своїх канторів на навчання до Німецького народного університету (Volkshochschule) у Дорн- фельді (Львівське воєводство).

Шкільний кураторіум на Волині підтримував канторські школи до запровадження у березні 1932 р. освітньої реформи, ініційованої міністром віросповідань і народної освіти Я. Єнджиєвичем. Саме цим можна пояснити швидке кількісне зростання німецьких шкіл на терені Волинського воєводства упродовж 1920-х рр. Щоправда об’єктивно визначити кількість німецько- мовних шкіл на Волині досить складно. Автор згаданого дослідження, присвяченого історії німецької громади на Волині у міжвоєнний період С. Ціхоцька-Петражицька, станом на 1922/23 н. р. подає цифру німецькомовних державних шкіл, в яких навчалися 656 учнів [9, 140].

Згідно з офіційними польськими даними, у 1928/ 29 н. р. на Волині діяло вже 30 державних початкових шкіл з німецькою мовою навчання і лише 3 приватних школи [2, 152]. Такий стрімкий кількісний ріст державних початкових шкіл на території Волинського воєводства С. Ціхоцька-Петражицька пояснює тим, що вони виникали через цілеспрямовану етатизацію (одержавлення) тих приватних навчальних закладів, які мали найпридатніші приміщення та кваліфікованих учителів. Що стосується приватного шкільництва, то воно було набагато численнішим, аніж це відображали офіційні дані. «Обрахунки ці неправдоподібно занижені, – пише дослідниця, – бо ж у кожній з великих німецьких колоній існує школа: наприклад, у Луцькому повіті, згідно з переліком, немає жодної німецької школи, в той час як під час власних об’їздів зустрічала їх у низці таких колоній, як Антонівка, Гаразджа, Гніда- ва та ін. Тому кількість німецьких шкіл, які подає Головне управління статистики, є неправдиво низькою, а за найбільш вірогідну варто вважати інформацію, отриману від волинських пасторів» [9, 140].

Згідно з інформацією останніх, у чотирьох парафіях, де проживали німецькі колоністи, – Луцькій, Рожищенській, Рівненській та Тучинській у 1929 р. налічувалось 70 німецькомовних шкіл, з них 53 – приватних, а- державних. Ці школи відвідували 3-3, 1 тис. дітей, з яких у приватних навчалося 2, 2-2, 3 тис. учнів, а у державних – 826 учнів [9, 139]. У листі луцького пастора А. Клейнденста до Кураторіуму Луцького шкільного округу від 5 грудня 1935 р. згадується, що до 1932 р. (тобто, до впровадження нового шкільного закону) на території Волинського воєводства існувала 81 приватна школа з німецькою мовою навчання [10, 284].

Отже, ці дані вказують на доволі розгалужену мережу шкіл з німецькою мовою навчання, які існували на Волині наприкінці 1920-х рр. Однак ситуація з німецькомовним шкільництвом зазнала істотних змін на початку1930-х рр. Особливо виразно ці зміни спостерігались з призначенням у 1928 р. на посаду волинського воєводи Г Юзевського. Останній вважав присутність німців на Волині постійною прихованою загрозою для польської політики на «східних кресах». Воєвода розглядав німецьку меншину чужорідним елементом на