+3 8(066) 185-39-18
fактивністю особи, спрямована на задоволення пізнавальних, інтелектуальних потреб, продуктом якої є нове знання, отримане відповідно до поставленої мети і відповідно до об'єктивних законів, що визначають реальність і досяжність мети. Визначення конкретних засобів дій, через постановку проблеми, вичленення об'єкту дослідження, проведення експерименту, опис і пояснення фактів, отриманих в експерименті, створення гіпотези (теорії), передбачення і перевірку отриманого знання, визначають специфіку і суть цієї діяльності» [10, 17].
Численні дослідження, проведені психологами і педагогами Л. Занковим, Г. Люблінською, Н. Менчинською, М. Статніним, М. Махмутовим, Т. Шамовою [5, 22] показали, що тільки активна пізнавальна діяльність школяра є запорукою його успішного розвитку. Відповідно до цього в початковій школі змінився характер навчання дітей: менше стало одноманітної тренувальної роботи, але зросла вага самостійних і творчих завдань, спостережень, власних узагальнень, підвищився теоретичний рівень.
Суб’єктом пізнавальної діяльності є учень, і тому в центрі навчання, яке має педагогічні основи стоїть його особистість, його свідомість, його ставлення до пізнавального світу, до самого процесу пізнання, співучасників пізнавальної діяльності: школярів і вчителів. У цьому і є відмінні особливості навчання в шкільні роки. Другою відмінною особливістю пізнавальної діяльності школяра є характер її протікання. оскільки і мета, і зміст і способи пізнавальної діяльності, приносить школярам задоволення, розвиває у них фантазію, уяву, виробляє творчу ініціативу, формує світогляд.
У психолого-педагогічній літературі є різні підходи до визначення пізнавальної активності та активізації пізнавальної діяльності. У багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні риси поняття “пізнавальної активності”. Так, у працях Д. Вільнеєва, Б. Єсипова, Н. Половнікової [5, 9], підкреслюється вольова та емоційна настроєність суб’єкта як важливий показник активності школяра, готовність і прагнення до енергійного оволодіння знанням; психологічний смак, який виявляється в настрої розв’язувати інтелектуальні завдання.
М. Махмутов [5, 10] визначає пізнавальну активність як виявлення у навчальному процесі вольової, емоційної та інтелектуальної сторони особи.
Т. Шамова [15, 101] розглядає пізнавальну активність учнів, як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого учня з його ставлення до змісту, характеру діяльності і бажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-пізнавальної мети. Я. Арістова [3, 98 ] вважає, що активність слід розуміти, як виявлення перетворюючого, творчого ставлення індивіда до об’єктів пізнання.
І. Харламов [15, 13] розглядає активність як стан учня, який характеризується прагненням до навчання, розумовим напруженням і виявом вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями.
Г. Щукіна [18, 13] пізнавальну активність розглядає як “творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі. ”
Наведені означення дозволяють зробити висновок, що пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини у процесі пізнавальної діяльності.
Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.
Стимул, в загальному розумінні, – це сукупність факторів, що спонукають людину (або групу людей) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті та суспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всі засоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, а об'єкти потреб – зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людина спонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чого процес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні і якісні зміни системи різних стимулів.
Питанню стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів присвячена незначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слід зазначити, що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання та виховання підростаючого покоління. У процесі свого розвитку вона змінювалась у відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності ми будемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішні умови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда /або групу людей/ творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулювання навчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну, багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями, психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальними особливостями в їх особистісних якостях. Аналіз досліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, які автори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.
Різні підходи до визначення шляхів та способів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів:
М. Данилов «Формування потреби в знаннях. Виховання інтересу до навчання, відповідального ставлення до нього. Аналіз життєвих явищ і практичних завдань. Організація спеціального повторення пройденого матеріалу як базис для утворення нового. Розкриття перед учнями плану викладу нових знань, ряду питань, логічно тісно пов'язаних між собою. Оголошення теми нового уроку, що супроводжується коротким розкриттям її значення в теорії і на практиці. Самостійні роботи учнів практичного характеру. « (6)
Л. Аристова «Розвиток самостійності в навчанні. Формування перетворювального ставлення до діяльності. Проблемний зміст навчальної діяльності. Поєднання індивідуального і колективного навчання. Керівництво активністю пізнання засобами вчителя. « (1)
М. Осипова «Озброєння учнів знаннями основ наук. Втілення в практику навчання різних методів і прийомів роботи. Широке використання в