Педагогіка як наука та галузь практичної діяльності

Епоха Відродження дала ряд яскравих мислителів, педагогів-гуманістів. Так, значний вклад до поглиблення педагогічної думки внесли італієць Вітторіно да Фельтре (1378-1448), француз Франсуа Рабле (1494-1553), англієць Томас Мор (1478-1535) та інші.

Мішель Монтень (1533-1592) в своєму відомому творі «Досліди» скептично оцінює релігійне вчення про божественне провидіння і наголошує на невичерпних можливостях людини. Цікаві його ідеї щодо розвитку людини. Монтень розглядає дитину не як зменшену копію дорослого, а як природну індивідуальність, яка від народження володіє первозданною чистотою.

Голландець Еразм Роттердамський (1467-1536) в педагогічному трактаті «Про первинне виховання дітей» пише про необхідність поєднання античної і християнської традицій при виробленні педагогічних ідеaлів. На його думку, в основі виховання повинен знаходитись принцип активності, а до виховання слід приступати з перших років життя дитини. Програма навчання не повинна надмірно обтяжувати, щоб тим самим не відбивати бажання вчитися.

Узагальнимо особливості цього етапу.

Особливості педагогічної діяльності:

у межах розподілу праці з’являються школи, формуються системи освіти як окремого соціального інституту.

Особливості теоретичного осмислення:

в межах філософії виникають перші теоретичні концепції навчання та виховання.

Де відображено результати:

твори філософів: античних (Платон, Сократ, Аристотель, Демокрит, Квінтіліан, Плутарх) та середньовічних (Ф. Аквінський, Т. Кампанелла Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський, М. Монтень).

III етап розвитку педагогіки – науковий (з ХVІІ ст.).

Педагогіка XVII сторіччя значною мірою реалізувала ідеї англійського філософа Френсиса Бекона (1561-1626). Його провідна ідея «Знання-сила». За цих часів акцент робиться на досвід, емпіричне пізнання реального світу.

Особливе місце серед теоретиків педагогіки Нового часу займає великий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670). З його ім'ям пов’язано виділення педагогіки з філософії і оформлення її в самостійну науку. У працях Я. А. Коменського вперше визначено предмет, завдання і основні категорії педагогіки, сформульовано і розкрито ідею загального навчання всіх дітей незалежно від соціального положення батьків, статі, релігійної належності. Демократичні ідеї відбито в роботі «Велика дидактика», написаною на досвіді народних шкіл південно-західних земель Русі, а також чеських і словацьких шкіл. Велика заслуга Я. А. Коменського в тому, що ним вперше були розроблені основи класно-урочної системи. Він був упевнений, що при відповідній організації навчально-виховного процесу будь-яка дитина може зійти на «найвищий рівень сходів освіти». Багато ідей Я. А. Коменського не втратили свою актуальність і сьогодні. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання (класно-урочна система, принцип природовідповідності і інші) увійшли до золотого фонду педагогічної теорії.

Англійський філософ і педагог Джон Локк (1632-1704) зосередив головну увагу на теорії виховання. Заперечуючи наявність природжених якостей у дітей, він уподібнює їх «чистій дошці», на якій можна писати що завгодно, вказуючи тим самим на велику силу виховання. У роботі «Думки про виховання» він викладає погляди на виховання джентльмена.

Передові французькі мислителі Д. Дідро (1713-1784), Л. Гольбах (1723-1789), Ж. -Ж. Руссо (1712-1778), швейцарський педагог Й. Г. Песталоцці (1746-1827) вели непримиренну боротьбу з догматизмом, схоластикою в педагогіці, висунули положення про вирішальну роль виховання і середовища у формуванні особистості. Жан-Жак Руссо став засновником теорії «вільного виховання». На його думку, виховання не повинно заважати розвитку, а тому слід надавати дітям повну свободу, пристосовуючись до їх схильностей і інтересів. У основі педагогічної теорії Ж. -Ж. Руссо лежить принцип природного виховання, тобто виховання відповідно до вимог природи людини. Йоганн Генріх Песталоцці стверджував, що мета навчання полягає в гармонійному розвитку всіх сил і здібностей людини, при визначенні основ освіти слід спиратися на знання людської психіки.

Педагогічна думка Київської Русі зародилася при взаємодії слов’янської язичничеської традиції і східного православного християнства. Особливо швидко культура і освіта на Русі почали розвиватися після прийняття християнства в 988 р. У ХІ ст. з’явився широко відомий пам’ятник староруської культури «Повчання князя Володимира Мономаха дітям». У ньому Мономахом виділяються три основані лінії:

а) заклик бути гуманним по відношенню до своїх підданих;

б) бути сміливим і мужнім в боротьбі з ворогами Російської землі;

в) любити науку, почитати книжкове знання.

Проблеми освіти розроблялися і іншими староруськими мислителями (Іоан Златоуст, Кирило Туровський, Сімеон Полоцький). Величезний внесок у розвиток Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765). За його ініціативою і проектом було відкрито Московський університет. Він виступав за навчання на рідній мові, його перу належить перша наукова праця по граматиці російської мови («Російська граматика»). М. В. Ломоносов першим почав читати лекції для студентів російською мовою. Він рекомендував свідоме, послідовне, систематичне, наочне навчання, засноване на принципі науковості.

Значний внесок в розвиток педагогічної науки вніс Микола Іванович Пирогов (1810-1881), який виступив з передовими ідеями про суть і призначення загальнолюдського виховання. Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1871) вважають засновником наукової педагогіки. Він підтримував традицію просвітительства, спрямовану на пошук педагогічних рішень соціально-політичних проблем. К. Д. Ушинський стояв за демократизацію освіти, за рівні права всіх прошарків суспільства. Особливе значення він надавав