Перехідна економіка у країнах, що розвиваються

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ У КРАЇНАХ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

1. Причини роздержавлення і приватизації та їх основні моделі

2. Особливості перехідної економіки

РОЗДІЛ 2. ТЕНДЕНЦІЇ ЕВОЛЮЦІЇ НАЙВАЖЛИВІШИХ ЕЛЕМЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.

РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИКА РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ І ПРИВАТИЗАЦІЇ У РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

Капіталістичний спосіб виробництва розвивається вже п'ять століть. За цей час у його межах відбулися три революційні зрушення в технологічному способі виробництва, якісних змін зазнали відносини власності (передусім економічної), соціальна структура суспільства та інші інститути. Після розгляду різних аспектів історичного розвитку економічної системи капіталістичного способу виробництва, деяких тенденцій її наступної еволюції необхідно дати узагальнюючу комплексну характеристику найважливіших елементів цієї системи в 90-ті роки XX ст., з'ясувати основні тенденції її еволюції на початку третього тисячоліття. Без такого аналізу неможливо простежити основні напрями трансформації економічної системи в Україні.

Найважливіші моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.

У другій половині 80-х і на початку 90-х років XX ст. формувались такі основні моделі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн:

1. Неокласична модель (Дж. Сакс, Дж. -Дж. Стіглер та ін.). Передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, а отже, швидку приватизацію, опору на іноземні інвестиції, повну лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), опосередковане незначне втручання держави в економіку, передусім за допомогою грошової політики (зокрема, «політики дорогих грошей»), скорочення соціальних витрат держави, соціальну диференціацію суспільства, акцентує на досягненні фінансової стабілізації.

2. Градуалістська (англ. gradual – поступовий) модель (лауреати Нобелівської премії з економіки К. -Дж. Ерроу, В. Леонтьєв, Дж. Тобін та ін.). Передбачає, що процес реформування тривалий, а забезпечення достатнього обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення можливе лише за стабільного виробництва економічних благ з огляду на національні умови та ін.

3. Інституціональна модель. Передбачає інституціональні зміни у суспільстві, тобто еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких інституціоналісти відносять зміни прав власності), а й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо. Деякі теоретики інституціоналізму (Д. Норт) основною інституціональною зміною вважають приватизацію.

4. Структурна модель. Представники цієї моделі вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподілі доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності. Монополії, на їхню думку, невід'ємна частина технологічної структури народного господарства, а тому антитрестівська політика недоцільна.

Найменш гуманною є неокласична модель, яка базується на переважанні егоїстичних та індивідуальних цінностей, що панували на нижчій стадії капіталізму, а загалом – на домінуванні біологічного начала людини, її реалізація в латиноамериканських країнах призвела до стрімкого зубожіння переважної більшості населення, поляризації суспільства, посилення сировинної орієнтації країн у зовнішньоекономічній діяльності.

 

Необхідність роздержавлення, в тому числі приватизації в СРСР, була зумовлена такими чинниками:

- поступове зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це було спричинено зростанням масштабів народногосподарського комплексу, здебільшого – зниженням ефективності економіки;

- істотне зниження темпів зростання продуктивності праці (за період 1960-1985 рр. – майже у 2, 5 раза), причому на 1% приросту продуктивності праці витрачалося понад 2% приросту оновлення виробничих фондів;

- значне відставання порівняно з розвинутими країнами у впровадженні досягнень НТР у виробництво (у США, наприклад, у 1985 р. налічувалося понад 1, 5 млн. комп'ютерних систем і понад 17 млн. персональних комп'ютерів, а в СРСР – лише кілька комп'ютерних систем, а загалом за рівнем комп'ютеризації відставання було більш ніж стократним) ;

- поглиблення диспропорцій в економіці: у 1928 р. частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60, 5%, а в 1985 р. – лише 25%. Це, а також кумулятивна дія інших чинників, призвело до розвитку дефіцитної економіки. У СРСР у 1990 р. із 1100 товарних груп лише 5 були недефіцитними;

- низька конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, переважно сировинна спрямованість експорту;

- зростання «зрівнялівки» в оплаті робочої сили, що за низької заробітної плати підривало стимули до праці;

- значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення. У СРСР у 1966-1970 рр. вони становили 5, 9%, а в 1981-1985 рр. – 1, 8%, у 1985-1988 рр. – 1, 4%;

- швидке збільшення зовнішнього боргу СРСР та відсотків на його обслуговування. У 1984 р. витрати на обслуговування цього боргу становили 5, 9 млрд дол., а в 1986 р. – 15, 1 млрд дол. за одночасного скорочення валютних надходжень від експорту нафти. В Україні темпи зростання реальних доходів населення відповідно становили 20% і 14%. За рівнем життя СРСР посідав у 1990 р. 77 місце у світі [8, 205].

Деякі причини глибокої економічної кризи, успадкованої від СРСР, також мають пряме або опосередковане відношення щодо причин роздержавлення і приватизації.

У політико-ідеологічному аспекті роздержавлення і приватизація