Перестрахове законодавство України: сучасний стан і перспективи розвитку

Таким чином, нормативно-правове регулювання перестрахової діяльності відбувається переважно за допомогою системи спеціального страхового законодавства, що регламентує порядок здійснення страхової та, відповідно, перестрахової діяльності як її частини, не встановлюючи для них, як правило, відмінних законодавчих вимог. Система загального законодавства, визначаючи правові основи здійснення будь-якого виду господарської діяльності, поширюється на перестрахову діяльність також опосередковано, адже визнає останню лише одним із напрямів страхової діяльності.

Разом із тим у системі страхового законодавства України існують і спеціалізовані нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання здійснення винятково перестрахової діяльності. До них відносяться такі: Постанова Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до статті 2 Закону України «Про страхування» щодо відміни вимоги про здійснення перестрахування лише в країнах-членах СОТ» від 13 січня 2011 р. № 2945-УІ; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента» від 4 лютого 2004 р. № 124; розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, «Про затвердження Порядку надання страховиками (цедентами, перестрахувальниками) інформації про укладені договори перестрахування з страховиками (перестраховиками) нерезидентами до Нацкомфінпослуг» від 4 червня 2004 р. № 914 та «Про затвердження Порядку засвідчення довідок про перестра- хове відшкодування (виплату) за договором перестрахування, укладеним з перестрахувальником-нерезидентом» від 9 липня 2010 р. № 568, а також інші акти компетентних органів із питань перестрахової діяльності.

Однак зазначені акти забезпечують лише фрагментарне врегулювання перестрахової діяльності, а саме здійснюваної перестраховиками-нерезидентами як у частині надання національними страховиками/перестраховиками перестрахових послуг останнім, так і здійснення нерезидентам перестрахової діяльності на нашому перестраховому ринку. Крім того, вони виступають стримуючим фактором для можливості провадження перестрахової діяльності цими суб’єктами на території України, оскільки містять норми, якими фактично встановлюються обмеження для їх допуску на вітчизняний перестраховий ринок. А тому, на жаль, існування таких спеціалізованих нормативно-правових актів не лише не вирішує проблеми відсутності належного законодавчого врегулювання перестрахової діяльності, а й створює додаткові перешкоди в його здійсненні.

Також до спеціалізованих актів у сфері перестрахової діяльності належать Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми декларації страховика про операції з перестрахування» від 13 червня 2002 р. № 821, Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про затвердження Порядку реєстрації договорів перестрахування» 28 березня 2011 р. № 153, Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку складання та подання декларації страховика про операції з перестрахування» від 25 липня 2002 р. № 582 та інші акти компетентних органів із відповідних питань.

Проте основним недоліком зазначених актів є те, що вони хоча й виділяють серед інших операцій, здійснюваних страховиком/перестраховиком, операції з перестрахування, однак жодним чином не розмежовують страхову й перестрахову діяльність, не вказують на їх специфіку чи особливості провадження та, відповідно, прирівнюють між собою суб’єктів, що її здійснюють.

Так, вищенаведене дозволяє зробити висновок про те, що нормативно-правова база, яка присвячена окремим аспектам здійснення перестрахової діяльності в нашій країні, не надає можливості визначитися з нею (перестраховою діяльністю) як із самостійним та особливим видом підприємництва, що є суттєвою проблемою, для вирішення якої існує нагальна потреба формування окремої системи перестрахового законодавства, яка враховувала б усі особливості відповідної діяльності та забезпечила б на основі цього її адекватне нормативне регламентування. Адже з впевненістю можна стверджувати, що результативність тієї чи іншої господарської діяльності прямо залежить від ступеню досконалості й ефективності відповідного законодавства, яким визначаються її правові засади.

Також треба наголосити, що виконання поставленого завдання є неможливим без врахування досвіду інших держав. А тому серед нормативних джерел, які стосуються здійснення перестрахової діяльності, варто також приділити увагу міжнародному законодавству. У сучасних умовах на розвиток і подальше вдосконалення національного законодавства воно має досить вагомий вплив. Адже інтеграція України в ЄС неможлива без приведення українського законодавства у відповідність до його права. Процес адаптації, розпочатий із моменту набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами, згідно з якою наша держава проголошує розпочатим процес наближення свого законодавства до права ЄС, не є простою справою, враховуючи складність і значний обсяг нормативного матеріалу в усіх пріоритетних напрямах адаптації [6, с. 158].

Однак підписання Президентом України Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 р. та її ратифікація (у зв’язку із чим Верховною Радою України 16 вересня 2014 р. було прийнято відповідний Закон України № 1678^11 [22]) лише підтверджують бажання нашої держави рухатися в цьому напрямі. Також варто відзначити, що з 1 листопада 2014 р. в Україні розпочався процес тимчасового застосування окремих Розділів зазначеної Угоди про асоціацію, а з 1 січня 2016 р. цей процес буде поширюватися й на розділ IV, що має назву «Торгівля та пов’язані з торгівлею питання» [2].

Зокрема, узгодження норм законодавства України про перестрахову діяльність, зважаючи