Персонал підприємства та його ефективне використання

Під кваліфікацією розуміється сукупність знань та уміння виконувати роботи різної складності на окремих ділянках виробництва. Чим вищий технічний рівень виробництва, складніша система машин і технологічних процесів, тим вищі вимоги до кваліфікації робітника. Він повинен не тільки володіти певними прийомами виконання виробничої операції, але і знати конструкцію машини, властивості використовуваних сировини і матеріалів, розуміти теоретичні основи виробництва – технологію, економіку і організацію виробництва на підприємстві, де він працює.

Ефективність використання персоналу підприємства залежить певною мірою від існуючої системи матеріального стимулювання, яка в кінцевому підсумку визначає вартість робочої сили.

Робоча сила–сукупність фізичних і розумових здатностей людини, її здатність до праці. В умовах ринку здатність до праці робить робочу силу товаром, але це не звичайний товар. Його відмінність від інших товарів заключаються в тому, що він, по-перше, створює вартість більшу, ніж сам того вартий; по-друге, без залучення робочої сили неможливо здійснювати будь-яке виробництво; по-третє, від нього багато в чому залежить ефективність використання основних і оборотних засобів підприємства, економіка господарювання в цілому. Таким чином робоча сила має вартість та споживчу вартість.

Вартість робочої сили визначається вартістю благ та послуг, необхідних працівникові для відновлення його спроможності до праці. Споживча вартість робочої сили визначається ступенем корисності його професії, ставленням до праці.

Ціна робочої сили залежить від кон’юнктури ринку робочої сили – основного джерела формування персоналу підприємства. Ціна робочої сили, а відповідно і заробітна плата працівників мають мінімальну межу, що регулюється державою через встановлення та періодичне змінювання мінімальної заробітної плати, а максимальний рівень заробітної плати визначається роботодавцем.

 

 

Праця–це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця- основна і неодмінна умова життєдіяльності людини. Впливаючи на зовнішнє середовище, змінюючи іпристосовуючи його до своїх потреб, людина не тільки забезпечує своє існування, але й створює умови для розвитку і прогресу суспільства.

Виходячи із ролі праці у процесі виробництва споживчої вартості, поняття продуктивності праці як економічної категорії визначає ступінь плодотворності, здатності конкретної робочої сили виробляти споживчу вартість або виконувати корисну роботу. Вона показує співвідношення між витратами робочого часу та кількістю виробленої продукції. Чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або чим менше витрачається робочого часу на виробництво одиниці продукції, тим вища продуктивність праці, тим праця є більш плодотворною і ефективною. Таким чином, під продуктивністю праці розуміємо здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції за одиницю робочого часу.

Ефективність (продуктивність) праці–величина змінна, яка залежить від багатьох факторів: професійної майстерності виконавців, різниці у засобах виробництва, організації виробництва та праці робітників, колективної та особистої зацікавленості працівників у збільшенні випуску продукції; від природної обдарованості людини фізичною і розумовою енергією тощо.

В умовах суспільного поділу праці створення споживчої вартості є результатом діяльності не тільки конкретної праці, але й витрат минулої (уречевленої) праці. Тому слід розрізняти продуктивність конкретної (живої) праці і продуктивність суспільної праці.

Продуктивність живої (конкретної) праці на підприємстві виміряється кількістю продукції, що виготовляється за одиницю робочого часу, або величиною витрат праці, що витрачається на виготовлення одиниці продукції. В цьому випадку чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або менше витрачається робочого часу на виготовлення одиниці продукції, тим вища продуктивність живої (конкретної) праці на підприємстві.

Для характеристики ефективності виробництва недостатньо визначити лише продуктивність індивідуальної праці. Адже ріст продуктивності праці з розрахунку на одного працівника підприємства не завжди означає, що витрати на виробництво одиниці продукції знижуються, оскільки цей показник може зростати за причин, що не залежать від роботи підприємства. Тому для національної економіки дуже важливим є показник, що характеризує ефективність суспільної праці. Таким показником є продуктивність суспільної праці, що відображає ефективність живої праці та економію суспільної праці, що втілена у засобах виробництва.

Таким чином, чим вища продуктивність праці окремих працівників, окремого колективу або суспільства у цілому, тим більше виробляється матеріальних благ для особистого і виробничого споживання, тим більше є матеріальних можливостей для розширення виробництва.

Підвищення продуктивності праці означає такі зміни у процесі праці, котрі скорочують робочий час, який необхідний для виробництва одиниці продукції. Економія живої праці, тобто робочого часу на виробництво продукції у масштабі підприємства, означає підвищення продуктивності праці працівників даного підприємства, а економія сукупних витрат живої та минулої (уречевленої) праці означає підвищення продуктивності суспільної праці.

Як відомо, в процесі виробництва витрати живої та уречевленої праці в неоднаковій мірі змінюються. Підвищення продуктивності праці заключається в тому, що частка витрат живої праці зменшується, а частка витрат уречевленої праці збільшується, але збільшується таким чином, щоб загальні витрати праці на виготовлення продукції зменшувалися, тобто витрати живої праці зменшуються в більшій мірі, ніж збільшуються витрати уречевленої праці. Виходячи з цієї залежності, необхідно забезпечувати не тільки економію