Пізнання як відображення дійсності

У процесі розвитку світової історії можна виявити, з одного боку, суб’єктивне, одиничне, індивідуальне, самобутнє, неповторне, безперервне. З іншою – об’єктивне, загальне, повсюдне, преривне, те, що повторюється. У цьому випадку ділема – “або те, або інше” – з діалектичної точки зору є неспроможною.

Замість “або – або” діалектично мислячий філософ застосовує формулу “і те, і інше”, але не просто з’єднує зовнішні протилежності, а розкриває конкретний зміст цього “і”. Так, для діалектики Гегеля каменем спотикання була не наявність діалектики в світовій історії, а специфіка її вияву в ній. Історичному ідеалісту, яким він був, ця специфіка просто недоступна. Щоб виявити її, треба було знайти початкову точку будь-яких міркувань про суспільство і основний основоположний факт її історії. Для ідеаліста це непосильна мрія. К. Маркс і Ф. Енгельс її вирішили: “... Для нас початковою точкою є дійсно діяльні люди...” . 

А діяльність людей – це передусім виробництво ними власного життя. Це і є основний факт історії, її основна умова і перша історична справа людей. А співвідношення між людьми у виробництві життя є в історії основними, первинними, що визначають їх суть. Так був відкритий особливий матеріальний – природний і суспільний одночасно – зв’язок між людьми. І хоч вказаний зв’язок старий, його наукове відкриття не могло статися раніше. Лише приймаючи в історії все нові і нові форми і дійшовши, нарешті, до купівлі-продажу робочої сили, відділеного від засобів виробництва, цей зв’язок зайняв в самої суспільному житті таке місце, яке і наука вимушена була помітити і визнати, врахувати у всьому його об’єм і значення.

Поняття суспільно-економічної формації має глибокий діалектичний зміст. У ньому формується, з одного боку спільність всіх соціальних організмів, що мають своєю основою одну і ту ж систему виробничих відносин, а з іншого боку – істотна відмінність між конкретними суспільствами з різною системою виробничих відносин.

Як наукова абстракція суспільно-економічна формація фіксує не тільки тип суспільства, але і стадію, рівень розвитку світової історії людства. Ми знаємо, що основу кожного суспільства складає історично певний спосіб виробництва. Так зміна способу виробництва незмінно зв’язана зі зміною одного типу суспільства іншим, заміною однієї суспільно-економічної формації на іншу.

Тут можуть виникнути заперечення з посиланнями на конкретні історичні факти, що свідчать про те, що окремі народи “пропускали” в своїй історії цілі суспільно-економічні формації (наприклад народи Крайньої Півночі колишнього СРСР, Монголія і т.п.). Інші, навпаки, можуть докоряти дану схему в деякій фатальній запрограмованості. Це найбільш загальні посилки, лежачі в основі критики методології формаційного аналізу, що приводять окремих авторів до оголошення даної теорії чисто умоглядною, надуманою схемою, неначе заперечують історичну реальність. Що в зв’язку з цим необхідно відмітити? По-перше, суспільно-економічна формація як будь-яке поняття фіксує явище на рівні суті в теоретичній формі. Сама ж реальність (історичний процес) багатше за будь-яку теорію і може не співпадати з нею. По-друге, прогресивна зміна формацій – закон розвитку всесвітньої історії. Але марксисти ніколи не стверджували, що це закон послідовної зміни всіх п’яти формацій відносно всіх народів. По-третє, закономірне саме сходження від нижчого до вищого, а не послідовність його етапів. Цю закономірність треба застосовувати до історії людського суспільства як єдиного цілого, а не як суму окремих соціальних організмів. По-четверте, багата різноманітність реальних відношеннь, різні відтінки і специфіка функціонування конкретних суспільств допомагають виразити такі поняття як “суспільно-економічний уклад”, “історична епоха”, “цивілізація”, “регіон”. З їх допомогою як би меншає “зазор” між історичною реальністю і центральним поняттям, що їх відображає.

Так, “уклад” означає ті відносини, які в даній конкретній країні або збереглися від минулого, або виступають передвісником майбутнього. “Епоха” – історичне поняття, що охоплює великі або менші періоди суспільного розвитку. (Може співпадати з суспільно-економічною формацією, може не співпадати). “Цивілізація” – поняття, що визначає регіон, що є в дану епоху центром найбільш прискореного розвитку продуктивних сил. Лежить в основі цивілізаційного аналізу, що протиставляється окремими авторами формаційному аналізу. 

Необхідно пізнавати і використовувати закони функціонування і розвитку суспільно-економічних формацій. Так, джерелом їх розвитку і зміни є суперечність між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами. К. Маркс переконливо довів, що жодна формація не загине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вони дають досить простору, а нові вищі продуктивні сили не з’являться раніше, ніж в лоні старого суспільства не дозріють матеріальні умови їх існування.

Нормою переходу від однієї формації до іншої є соціальна революція. Вона в більшості випадків включає в себе і революцію політичну, тобто перехід влади з рук одного класу до іншого.

Традиційна марксистська концепція порівнювала революції з локомотивами історії, підкреслювала їх закономірний характер. Однак не треба забувати, що бік об бік з революціями йшли громадянські війни. І хоч в нашій літературі все ще переважає лінія на недопущення ототожнення суті революційних перетворень з формами її вияву (мирні, немирні), що залежать від конкретного розставляння класових сил, треба завжди пам’ятати, що звитяжні революції – це не тільки свято пригноблених і знедолених, але і драми і трагедії переможених.

Ми встановили,