+3 8(066) 185-39-18
fнаселення в 1995 році до 31,1 – у 2006 році або в 1,8 рази. Показник захворюваності стабільно зростав із року в рік. У 2006 році показник захворюваності на бактеріальні форми туберкульозу був найвищим у Херсонській, Кіровоградській, Запорізькій, Чернігівській, Одеській областях.
Але це недостатній показник, бо для того, щоб взяти під контроль епідемію туберкульозу необхідно виявляти до 65–70 % хворих із бактеріовиділенням від усіх уперше виявлених. Сьогодні виявляють лише 41,7% бактеріовиділювачів у структурі захворюваності легеневим туберкульозом [3, c.83].
Говорячи про діяльність бактеріологічних лабораторій, слід відзначити, що в лабораторіях ігнорується внутрішній і зовнішній контроль, що є основною причиною помилкової бактеріологічної діагностики, отримання несправжньо-негативних і несправжньопозитивних результатів.
Захворюваність на всі форми туберкульозу в Україні та співвідношення ризиків по віку, 1995 -2006 роки (Туберкульоз в Україні: 2006 рік: Аналітично-статистичний довідник. – С.29)
За останні роки відмічалось поступове зростання захворюваності дітей на туберкульоз на 5,7 %: в 2002 р. – 8,8 на 100 тис. дитячого населення до 9,3 в 2004 році. У 2006 році відмічається зниження показника захворюваності дітей на туберкульоз до 8,9 на 100 тис. дитячого населення (приріст захворюваності становить - 4,3 % у порівнянні з 2004 роком) [4, c.37].
Найбільша захворюваність туберкульозом дітей, спостерігалась в цих же південно-східних регіонах: Кіровоградській, Луганській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій областях.
У зазначених регіонах захворюваність туберкульозом серед дітей у 2006 р. в 1,2-1,6 рази перевищувала середньоукраїнський показник (8,9 на 100 тис. дитячого населення) [4, c.39].
Незважаючи на те, що ситуація з туберкульозу серед дітей порівняно краща, аніж серед підлітків та дорослих, проте зростання захворюваності туберкульозом серед дітей є однією з перших негативних прогностичних ознак.
Відмічається поступове зростання захворюваності дітей-підлітків на туберкульоз на 4,4 % (в 2002 р. – 32,3 на 100 тис. підліткового населення до 33,8 в 2006 році). Найбільша захворюваність туберкульозом дітей-підлітків, спостерігалась в Херсонській, Донецькій, Луганській, Волинській, Дніпропетровській областях.
Незважаючи на те, що в силу анатомо-фізіологічних особливостей підлітки частіше хворіють на туберкульоз. Однак, якщо виявленням туберкульозу серед призовників займаються медичні комісії військкоматів, то серед підлітків дівчат профілактичні огляди проводяться гірше. Незадовільно поставлене формування груп ризику серед цього прошарку нашого населення й контролю за його обстеженням.
Захворюваність туберкульозом позалегеневих локалізацій за останні три роки (2002 – 2004 рр.) мала стабільні показники: в 2002 р. – 3,7; в 2003 р. – 3,7; в 2004 р. – 3,8 (на 100 тис. населення), тобто за останній 2004 рік темп приросту захворюваності позалегеневими формами туберкульозу становить 2,7 %, у порівнянні із двома попередніми роками (2002 – 2003 рр.). У 2006 році до позалегеневих форм увійшов і туберкульоз органів дихання (згідно з наказом МОЗ № 499 від 28.10 2003 р. “Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легенів”). Тому показник захворюваності на позалегеневий туберкульоз у 2006 році складає 9,3 на 100 тис. населення (із них 5,7 на туберкульоз органів дихання й 3,6 – туберкульоз інших органів і систем) [3, c.50].
У структурі захворюваності позалегеневим туберкульозом туберкульоз органів дихання складає 61,4 %; кістково-суглобовий туберкульоз – 16,5 %; туберкульоз сечостатевих органів – 8,4 %; туберкульоз очей – 5,3 %; туберкульоз периферичних лімфовузлів – 5,3 %, туберкульоз центральної нервової системи й мозкових оболонок – 1,4 %, решту (біля 1,8 %) інші локалізації.
Слід відзначити, що хворі на позалегеневий туберкульоз (крім органів дихання) виявляються ще недостатньо й не отримують своєчасної кваліфікованої медичної допомоги. В Україні немає чіткої інфраструктури з позалегеневого туберкульозу, має місце несвоєчасне виявлення хворих на туберкульоз позалегеневої локалізації. Залишається великою кадрова проблема щодо фахівців із позалегеневого туберкульозу:
- по-перше, дуже мало молодих фахівців із позалегеневого туберкульозу;
- по-друге, ті фахівці, що працюють не мають можливості підвищувати свою кваліфікацію в Україні, оскільки вони навчаються на кафедрах загального профілю, де не тільки не бачили, але й не знають позалегеневого туберкульозу.
Усі ці фактори розбалансовують надання медичної допомоги населенню на туберкульоз.
Однією із проблем є невпорядкованість діагностики позалегеневого туберкульозу. На ЦЛКК слід вимагати гістологічного і бактеріологічного підтвердження туберкульозу позалегеневої локалізації. На жаль, близько 80 % хворих на позалегеневий туберкульоз не мають бактеріологічного чи гістологічного підтвердження. А це дає підстави запідозрювати, що не у всіх цих хворих є туберкульоз.
В Україні до 1990 р. зруйнована інфраструктура з позалегеневого туберкульозу, скорочувалися ліжка, не готувалися фахівці. Нині лікарі не знають цієї патології, недовиявляють та неправильно лікують хворих на позалегеневий туберкульоз [2, c.88].
З кожним роком зростає кількість хворих на вперше виявлений туберкульоз із ВІЛ-інфекцією, тобто ВІЛ/СНІД - асоційований туберкульоз. Так у 2000 році було зареєстровано 233 хворих, то в 2006 році їх кількість становить 1566, що в 6,72 рази більше й суттєво впливає на ефективність лікування й показники смертності.
За останні чотири роки (2003–2006 рр.) поширеність усіх форм туберкульозу хвилеподібно коливалася в рамках 287,4 на 100 тис. населення в 2002 р. і 219,1 на 100 тис. населення в 2006 р.
За останні 2 роки (2005–2006 рр.) у порівнянні з 2003 роком цей показник зменшився на 25,95 %.