Показники захворюваності на туберкульоз та діяльність протитуберкульозних закладів України за 2006-2007 рр.

5,8% зменшилась кількість хворих, які були прооперовані із приводу туберкульозу легень (2004 р. – 1706 прооперовано хворих, 2006 р. – 1607). 

У протитуберкульозних санаторіях у 2006 році лікувалися 15,1 % від усіх хворих на вперше діагностований туберкульоз, а в 2004 році – 16,4 %. 

На фоні епідемії в Україні продовжується скорочення тубдиспансерів та ліжок для хворих на туберкульоз. За чотири роки (2002 – 2006 рр.) число лікарняних ліжок для хворих на туберкульоз зменшилось на 449 і становить 25212. Загальна кількість диспансерів зменшилась на 24,5 % і становить 120 проти 168 і в цьому немає жодної логіки, бо кількість хворих зростає [4, c.54]. 

Однією із проблем є недостатнє кадрове забезпечення протитуберкульозної служби, бо середній вік фтизіатра в Україні залишається високим – близько 60 років. За останні чотири роки кількість фтизіатрів зменшилась на 1,3 % – з 3171 до 3130. Кадрові питання важко вирішити без надання житла для лікарів і середніх медичних працівників, без підвищення заробітної плати й соціального захисту медпрацівників. Для вирішення цих питань повинна докласти зусиль місцева влада. 

Викликає тривогу проблема зростання захворюваності на туберкульоз серед медичних працівників. Так, якщо в 1990 р. в Україні захворювало близько 30 – 40 медичних працівників протягом року, то за 2006 рік зареєстровано 779 медичних працівників з активним туберкульозом. Причиною зростання захворюваності туберкульозом медпрацівників є невідповідність їх робочих місць із санітарно-епідеміологічним вимогам, відсутність належних засобів індивідуального захисту, а також низький рівень знань засобів профілактики туберкульозу серед медичних працівників. 

Аналіз виконання протитуберкульозних заходів, передбачених Національною програмою боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 – 2006 роки показав, що діюча система заходів є неповною, потребує серйозного удосконалення, розробки й впровадження сучасних механізмів профілактики, виявлення туберкульозу, спостереженням та контролю за лікуванням хворих, покращання умов праці медичних працівників, а також залучення широкого кола громадськості до вирішення даної проблеми. 

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 29 березня 2006 р. № 175-р затвердив Комплекс заходів щодо боротьби з епідемією туберкульозу на 2006 рік. Уже розроблено нову Державну цільову програму щодо контролю за туберкульозом на 2007 – 2011 роки й передбачені в ній заходи, які спроможні забезпечити утримання під контролем ситуацію щодо туберкульозу в країні, якщо ці заходи будуть належним чином фінансуватися. 

Пріоритетними основами організації боротьби з туберкульозом на сучасному етапі повинні бути [4, c.57]: 

1. Інтеграція діяльності протитуберкульозної служби із загальною лікарняною мережею, санітарно-епідемічною службою, зацікавленими органами виконавчої влади (службою внутрішніх справ, виконання покарань, ветеринарної служби, службою міграції тощо) щодо профілактики та активного виявлення туберкульозу.
2. Винесення системи боротьби з туберкульозом в Україні та її регіонах на рівень першочергових загальнодержавних прав людини й громадянина, безкоштовності, загальнодоступності та рівних можливостей. 
3. Втілення державної системи моніторингу туберкульозу, обліково-звітної документації, адаптованих до міжнародних норм і стандартів. 
4. Підвищення ефективності лікування із впровадженням високоефективних контрольованих режимів хіміотерапії й когортного аналізу ефективності лікування. 
5. Удосконалення системи виявлення інфікованих та хворих на туберкульоз, ВІЛ та СНІД. 
6. Виділення цільових асигнувань із бюджету для централізованої закупівлі хіміопрепаратів, туберкуліну, вакцини БЦЖ і медичної техніки. 
7. Перегляду й оновлення навчальних програм із фтизіатрії для лікарів різного профілю, студентів, школярів та населення. 
8. Максимальне залучення громадських організацій у країні й за її межами та участі населення в запобіганні туберкульозу. 
9. Розробка та вивчення закономірностей епідеміологічного процесу в країні, окремих регіонах та методів керування ним. 
10. Постійний контроль за рентабельністю та ефективністю протитуберкульозних заходів. 

ВИСНОВКИ

Ситуація щодо туберкульозу в Україні досить складна. Туберкульоз є не тільки медичною проблемою. Це - проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров'я, у тому числі і фтизіатричної служби. І ця недуга останнім часом викликає велике занепокоєння в Україні і в МОЗ України зокрема.

В Україні епідемія туберкульозу зареєстрована з 1995 року. І вона невпинно прогресує, стає невгамовною і загрозливою медико-соціальною проблемою. Ситуація з туберкульозу в Україні стала найбільш загрозливою в 1999-2006 рр. і вийшла за рамки медичної проблеми на рівень державний. 

В Україні зареєстровано більше 2 млн. хворих на туберкульоз, що дорівнскладаєює близько 2% від усієї чисельності населення країни (на 0,6% більше, ніж у 1998 році), із них хворі активними формами туберкульозу складають 21,2%.

Нині туберкульоз в Україні є найпоширенішою інфекційною хворобою, займаючи перше місце в структурі смертності людей від інфекційної патології. На цьому тлі через щорічне поглиблення соціально-економічної кризи в країні й охороні здоров'я погіршилося функціонування протитуберкульозної служби і знизилися об'єми і якість протитуберкульозних заходів.

Туберкульоз в Україні значно помолодшав. Так, захворюваність туберкульозом дітей збільшилася в 2,1 рази (з 4,7 до 8,8 на 100 тисяч населення), що є несприятливою прогностичною ознакою. Крім того, 67,4% вперше захворілих на туберкульоз складають особи найбільш працездатного і репродуктивного віку - від 20 до 50 років, однак зріст захворюваності туберкульозом спостерігається в усіх вікових групах. Основними чинниками неблагополуччя з туберкульозом в Україні є:

• соціально-економічна криза в країні, що не дозволяє повноцінно фінансувати охорону здоров'я;
• зниження життєвого рівня населення;
• згортання протитуберкульозних закладів внаслідок недостатнього їх фінансування.

Основними медичними причинами погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу є: пізнє виявлення хворих на туберкульоз із поширеним, деструктивним процесом, масивним бактеріовиділенням; погана забезпеченість антимікобактеріальними препаратами для проведення лікування, профілактики та протирецидивної антимікобактеріальної терапії, що спостерігалася до 2000 р. 

В Україні можна виділити декілька основних проблем, які стосуються ситуації з туберкульозу в Україні й втрати контролю над цією хворобою: 

• зростаюче погіршення ефективності лікування хворих на туберкульоз; 
• проблема хіміорезистентного туберкульозу;
• проблема позалегеневого туберкульозу;
• проблема скринінгової діагностики туберкульозу;
• проблема мікробіологічної діагностики туберкульозу;
• проблема туберкульозу у медичних працівників;
• туберкульоз серед ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД;
• проблема туберкульозу в пенітенціарній системі;
• погіршення матеріально-технічної бази та скорочення кадрового потенціалу протитуберкульозної служби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Двойрін М.С. Диспансерна робота протитуберкульозних закладів (монографія). - К: КФПР, 2006. – 156 с.
2. Показники захворюваності на туберкульоз та діяльність протитуберкульозних закладів України за 2006 рік: Щорічний звіт МОЗ України. – 2007. - № 2-01ТД. – 214 с.
3. Порівняльні дані про розповсюдженість туберкульозу та ефективність діяльності протитуберкульозних закладів України за 1994-2006 рр. / О.Р. Сметаніна, Н.О. Лаптєва, Л.Ф. Антоненко, О.П. Недоспасова // Збірник під ред. проф. Ю.І. Фещенко. – Київ, 2007 р. – 60 с.
4. Туберкульоз в Україні: 2006 рік: Аналітично-статистичний довідник / Академія наук України. – К.: АНУ, 2007. – 72 с.