Показники захворюваності на туберкульоз та діяльність протитуберкульозних закладів України за 2006-2007 рр.

Це пов’язано зі зміною строків диспансерного нагляду за хворими згідно наказу МОЗ України від 28.10.2003 № 499 “Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легенів”. 

Поширеність активних форм туберкульозу, Україна, 2006 рік (порівняльні дані про розповсюдженість туберкульозу та ефективність діяльності протитуберкульозних закладів України за 1994-2006 рр. – C.51)

2. Інвалідність і смертність від туберкульозу

Одним із показників, які характеризують епідемічну ситуацію з туберкульозу є показник смертності. З 1995 до 2000 року він щороку зростав, починаючи з 14,3 до 22,2 випадку на 100 тис. населення. Протягом 2 років відзначалася стабілізація цього показника, в 2002 році він знизився до рівня 20,5 на 100 тис. населення або на 9,3 %, а в 2003 – 2006 роках спостерігалось її зростання , відповідно, на 6,3 % та 24,9 %(2003 р. – 23,1 на 100 тис. нас., 2004 р. – 22,6; 2006 р – 25,3) [3, c.43]. 

Відсоток померлих від туберкульозу до одного року спостереження, 2000-2006 роки (порівняльні дані про розповсюдженість туберкульозу та ефективність діяльності протитуберкульозних закладів України за 1994-2006 рр. – C.44)

Найбільші показники смертності від туберкульозу були зареєстровані в Херсонській, Одеській, Донецькій, Луганській, Волинській, Дніпропетровській областях. 

Від загального числа померлих від туберкульозу в 2006 році до 33,5% хворих померло вдома. Найгірші показники в 2006 році були в Автономній Республіці Крим, Житомирській, Кіровоградській, Чернівецькій та Київській областях. 

За даними 2006 року значний відсоток хворих (до 13,8 %) помирає до одного року спостереження й найвищим цей рівень у 2006 році був у м. Києві, Вінницькій, Одеській, Кіровоградській областях. 

Слід відзначити, що донині в більшості областей не налагоджена статистика смертності. У кожній області доцільно видати відповідні накази, що кожен померлий, якому посмертно виставляється діагноз туберкульозу: 

• повинен бути підданий аутопсії; 
• посмертний діагноз повинен бути підтверджений гістологічно і бактеріологічно. 

При порушенні цих правил, усі випадки не посмертного діагнозу туберкульозу не підтвердженого на автопсії гістологічно й бактеріологічно не повинні визнаватися. 

Показник первинної інвалідності працездатного населення внаслідок туберкульозу в Україні за 1995 – 2006 роки збільшився в 1,9 рази або з 2,0 до 3,9 на 10 тис. працездатного населення. В 2006 році найвищий показник інвалідності відмічався в Херсонській та Донецькій областях, відповідно, 8,9 та 8,0 на 10 тис. працездатного населення [2, c.133]. 

Необхідно відзначити, що в регіонах не приділяється належної уваги до експертизи працездатності й встановлення інвалідності хворим на туберкульоз. Близько 1/3 хворих працездатного віку на вперше діагностований туберкульоз отримують інвалідність там, де без неї можна було б обійтися або завищена група інвалідності. 

3. Проблеми діяльності протитуберкульозних закладів України

З 1995 до 2000 року спостерігалось погіршення показників ефективності лікування. Протягом 2001 року, після впровадження централізованої закупівлі протитуберкульозних препаратів ці показники значно поліпшились: відсоток припинення бактеріовиділення підвищився на 3,5 % (82,6 на 100 тис. нас.), відсоток загоєння порожнини розпаду – на 3,7 % (69,8 на 100 тис. нас.). 

Однак у 2006 році спостерігалося зниження відсотку припинення бактеріовиділення на 2 % і становило 87,7 %. 

Така ж ситуація спостерігалася й щодо загоєння каверн у вперше виявлених хворих на деструктивний туберкульоз. У 2006 році цей показник відмічався на рівні 77,3 %, це на 0,8 % нижче ніж у 2004 році. 

Зниження показників ефективності лікування вперше виявлених хворих на туберкульоз обумовлене такими факторами [2, c.139]: 

1) збільшення хворих на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію; 

2) збільшення хворих на хіміорезистентний туберкульоз; 

3) у 2006 році було вкрай незадовільне постачання проти-туберкульозними препаратами, що дало поштовх до збільшення хворих на хіміорезистентний туберкульоз і зниження ефективності лікування. 

З’явилася проблема щодо етіотропного лікування хворих на туберкульоз, оскільки в багатьох регіонах уже не вистачає протитуберкульозних препаратів. Це зумовлено тим, що: 

• на місцях неправильно проводили обрахунки потреби протитуберкульозних препаратів; 
• не створювали належний запас протитуберкульозних препаратів. 

В Україні ще не налагоджена практика проведення когортного аналізу. У разі перехуду на визначення ефективності лікування за даними когортного аналізу, всі помилки статистики ефективності лікування випливуть на поверхню й ефективність лікування буде меншою, ніж та, яка спостерігається сьогодні, проводячи аналіз ефективності лікування за рік. Виданий наказ МОЗ України від 08.12.2006 р. № 693 “Про затвердження тимчасових форм первинної облікової документації і форм звітності з туберкульозу та інструкцій щодо їх заповнення”. Цим наказом затверджені обліково-звітні форми, що адаптовані до міжнародних стандартів і адаптованої ДОТС-стратегії на основі яких можна проводити когортний аналіз результатів лікування хворих на туберкульоз. 

Великою проблемою в лікуванні хворих є відсутність контрольованого лікування не тільки амбулаторно, але й у стаціонарах. Часто лікарі-фтизіатри не дотримуються стандартизованого лікування, призначають препарати дробово протягом всього дня, що унеможливлює проведення контрольованого лікування. Медсестри в стаціонарах часто видають ліки хворим, а потім роблять записи в листках призначень усім, хто отримав і хто не отримав препарати. 

Хірургічне і санаторне лікування хворих застосовується ще в малих обсягах. Так, хірургічне лікування в 2006 р. було проведено лише 4,3% хворих від загальної кількості осіб на деструктивний туберкульоз легень і 11,4% із позалегеневими формами туберкульозу. Порівняно з 2004 роком на