Політичний портрет Августина Волошина

Слід наголосити, шо Авґустин Волошин був зразковим священиком і полум'яним оборонцем греко-католицької церкви краю проти мадяризації. Досить згадати його сміливий, переконливий, безкомпромісний виступ на захист кирилиці в церковних книгах і богослужіннях 5 серпня 1915 р. у Будапешті на нараді керівників Мукачівської, Пряшівської і Гайдудорозької єпархій у присутності високих мадярських урядовців і церковних ієрархів: «Обвинувачую тих греко-католиків, які інформували уряд, що з нашим народом і нашою мовою можна пускатися в таку погану гру, прикладу в історії якої ми не знаємо. Турки не накинули своєї азбуки своїм підданим грекам, сербам чи мадярам, москалі залишили поляків та німців з їхньою власною азбукою... У нашій державі жиди, серби, румуни і цигани можуть уживати своєї абетки. Але «патріотичні добродії» вибрали нас, русинів, щоб лишити нашу особливість, примушуючи нас прийняти негідний альфавит». Таким чином, кирилицю було відстояно. Однак мадярський уряд усе ж помстився у той спосіб, що ще раніше заборонив уживання кирилиці в державних і церковних школах.

Центральною постаттю був Августин Волошин і в громадському житті Закарпаття, зокрема на ниві культури й освіти. Досить згадати його подвижницьку працю у двох українських громадських інституціях – крайовій «Просвіті» і «Учительській громаді», засновником і провідником яких був і які відіграли визначну роль у розвитку культури, освіти та освідомленні закарпатських українців.

Великі його заслуги у спорудженні в Ужгороді Народного Дому товариства «Просвіта», заснуванні першого на Закарпатті українського професійного театру – «Руського театру товариства «Просвіта», видавничій діяльності «Просвіти», організації читалень по всьому краю, проведенні просвітянських з'їздів, свят, зльотів молоді тощо. Не було такого просвітянського заходу чи події, на яких би з яскравою промовою не виступав Августин Волошин. Кожний його виступ – це ціла програма розвитку духовного і культурного життя Закарпаття.

Велику освідомлюючу роботу здійснила Учительська громада, заснована в 1930 р. на противагу «Учительскому товариществу Подкарпатской Руси». Якщо у рік заснування в ній нараховувалося 220 членів, то в 1937 р. – 1631 учитель, що становило понад дві третини всіх учителів Закарпаття.

Значний внесок зробив Августин Волошин у політичне й державницьке життя краю. Він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем охорони здоров'я у першому автономному уряді, прем'єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. обраний Президентом Карпатської України. У роки II світової війни був деканом і ректором Українського Вільного Університету у Празі до його арешту органами СМЕРШу.

 

 

На сьогодні він, ледь не єдиний iз державотворців минулого столiття, удостоєний звання Героя України (посмертно).. Ще за його життя хтось із журналістів провів паралель між монсиньйором Волошиним і ренесансними священиками-дипломатами.

Насправді у життєписі отця Августина не було ані ідей маккіавелізму, ані запаморочливих пригод, ані надто складних інтриг. Це український християнський політик, який узгоджував кожний свій крок із власною вірою. Він вважав себе перш за все педагогом, але просвітництво змусило його стати видавцем і редактором, потім – активним громадським діячем, відтак – політиком і врешті-решт – державним дiячем. Він не робив свідомої політичної кар'єри, але волею долі був висунутий на лідера закарпатських українців, що довгі віки були відірвані від основного масиву української нації.

Родина отця Івана Волошина з високогірного села Келечин (на межі Закарпаття з Галичиною), на відміну від більшості тодішнього духовенства, говорила руською (тобто українською), а не угорською. Саме через слабке знання угорської мови малого Августина по закінченні двокласної сільської школи не взяли до Ужгородської гімназії. Натомість його записали до четвертого класу початкової школи, де хлопчик за рік підучив державну мову (адже Закарпаття в той час перебувало у складі Угорщини) і таки вступив до гімназії. Після цього єпископ Юлій Фірцак послав здібного учня на теологічний факультет Будапештського університету. Утім, за станом здоров'я, Августин мусив повернутися до Ужгорода, де завершив навчання в богословській семінарії. У 1896 році одружився з донькою гімназійного професора Іриною Петрик, яка стала вірною подругою життя і помічницею у громадській діяльності. Невдовзі Волошин висвятився і став капеланом Преображенської церкви в Ужгороді.

За рік він почав паралельно викладати в Ужгородській учительській семінарії. Задля цього у 1899-1900 рр. склав при Будапештській вищій педагогічній школі додаткові іспити і отримав диплом викладача фізики і математики. У 1900-1917 роках Волошин був професором, а 1917-1938 рр. – директором семінарії. Викладав фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, методику. Водночас був професором педагогіки у богословській семінарії. Коли у 1902-му в Ужгороді відкрилася жіноча учительська семінарія, склав план її роботи. Написав і видав 63 підручники, багато з яких витримало по кілька