+3 8(066) 185-39-18
fjustify;">Перший з них виражає зв'язок між мовним знаком і відбиваним в ньому об'єктом навколишнього світу, другий – зв'язок зі своїм значенням, третій – створення і використання мовного знака людьми, четвертий – зв'язок мовного знака з іншими собі подібними. Стосовно до розроблювальної нами моделі мовної діяльності аспекти мовного знака можуть розглядатися в комунікативнофункціональному плані як координати мовновиробництва /комунікативного розгортання/ дискурсу.
Комунікативнофункціональний простір дискурсу інтегрує мовновпливові сили чотирьох вищезгаданих координат і описує сукупний мовний вплив на адресат, планований автором дискурсу.
Простір дискурсу чотиривимірний. У даному випадку його вплив будується по осях одночасно діючих сигматичних, семантичних і прагматичних координат, а також по осі дії протяжно в часі і в мовному просторі координаті синтаксичної. Кожна наступна одиниця мовної діяльності, особливо тематична, створює свій мікропростір. [5, С. 23]
Крапки відліку дії, аргументуючої і мотивуючої сили визначаться векторами дискурсу, відповідно, по сигматичній семантичній координаті простору дискурсу. Вектором сили, що активує, назвемо той факт (об'єкт, явище), на семантичний опис якого орієнтований дискурс. Семантична інформація регулюється критерієм істинності/хибності значень, остільки із його допомогою комунікантами тотожно співвідноситься об'єктивний фонд знань про навколишній світ, що виражається в особистісних значеннях дискурсів, із дійсністю. Така інформація може не бути спільною для адресанта й адресата. Вектором мотивуючої сили назвемо той перелік фактів, які тісно зв'язані із особистістю адресата і є фондом загальних переконань комунікантів. Стоматична інформація призначається для сигналізації адресантом адресатові про існування в них такого фонду загальних думок і регулюється критерієм щирості/нещирості. [14, С. 24].
Сила дискурсу, що аргументує, таким чином, є похідною від величини вектора семантичної інформації, що міститься в дискурсі, і спрямована, як і інші мовленнєворозумові сили, на адресата дискурсу. Мотивуюча сила дискурсу, відповідно, є похідною від величини вектора семантичної інформації, що міститься в дискурсі.
Елементарними типами дискурсів назвемо дискурси, у яких явно домінує одна з мовновпливових сил.
Основною мовленнєворозумовою силою дискурсу знання є сила аргументації. З даною метою у векторі дискурсу розташовуються щирі/неістинні (по координаті семантика) факти (об'єкти, явища) навколишнього світу.
Дискурси думки (бажання, повинності, можливості) щодо відбиваних у них особистісних значень автора більш безпосередньо, ніж дискурс знання, орієнтовані на сферу матеріальної (мовний/ немовний) діяльності адресата. Основною мовленнєвовпливовою силоміццю дискурсу бажання є сила мотивації. З даною метою у векторі дискурсу щиро/нещиро викладаються факти (події, явища) навколишнього світу, тісно пов'язані з особистістю адресата у відповідному задумі автора дискурсу семантичному способі мовної діяльності.
Критерієм розмежування сигматичних і семантичних способів мовної діяльності є:
усвідомлене співвіднесення адресантом.
існування/відсутність у реальності зв'язку між такими фактами й особистістю адресата.
Висновки до I розділу:
– Можна дійти таких висновків, хоча теорія дискурсу вже досить тривалий час опрацьовується і досліджується вченимилінгвістами, загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття “дискурс” ще досі не існує. Це поняття розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, не дивлячись на те, що всі ці підходи і базуються на різноманітних рисах та харектеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, на базі вищенаведеної інформації ми вважаємо за доцільне спробувати дати узагальне визначення дискурсу. Дискурс – це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.
Основною мовленнєворозумовою силою дискурсу знання є сила аргументації. З даною метою у векторі дискурсу розташовуються щирі/неістинні (по координаті семантика) факти (об'єкти, явища) навколишнього світу.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДИСКУСУ
У другому розділі охарактеризуємо офіційний та неофіційний дискурс. Розглянемо детальніше адресованість в офіційному дискурсі
Ключові слова: «дискурс», « мова офіційного дискурсу», « текст», «адресованість»
2.1 Офіційний та неофіційний дискурс
Мова офіційного дискурсу – це мова офіційних та наукових текстів і документів. Офіційний стиль є неоднорідним у своїх маніфестаціях. Способи експресії варіюються в ному в залежності від сфери ділового та наукового спілкування.
До офіційного дискурсу, окрім текстів наукового стилю, належать іще тексти офіційних документів. Ми звернулися до цього підвиду офіційного дискурсу для того, щоб його розгляд і аналіз був якомога повнішим і вичерпним.
Тексти офіційних документів мають деякі спільні риси з науковими: це сухість, логічність, лаконічність, об’єктивність, яскраво виражена формакліше, відсутність конотативності та неідіоматичність. Згідно принципів, сформульованих Н. М. Разінкіною, офіційнодокументальний стиль є гармонійним, впорядкованим, єдиним цілим, яке характеризується певною неоднорідністю. Ця неоднорідність виявляється у багатоманітності таких ознак, як жанровість, фактор комуніканта, сфера використання документів. [10, С. 23]
Але незалежно від того, чи текст належить до офіційного, чи неофіційного дискурсу, він має свого певного адресата, який обумовлює в тій чи іншій мірі комунікативну природу мовленнєвого твору. Існування і важливість цього фактора визнається багатьма лінгвістами. Упроблемі вивчення мовленнєвої спрямованості твору є ще багато дискусійних та невирішених питань. Зокрема, нема єдності у визначенні об’єкта спрямованості мовленнєвого впливу, він іменується як “отримувач”, “рецептор”, “реціпієнт”, “адресат”, не виділені його функції в тексті, хоча він безпосередньо є невід’ємною складовою частиною акта комунікації.
Усі засоби вираження фактора адресата можна розділити на засоби відкритого і прихованого впливу з точки зору