+3 8(066) 185-39-18
fЦінність підходу В. Франка полягає в тому, що дослідник намагається простежити зв'язок між типом діалогу і його конкретним інтеракційним утіленням.
Деякі дослідники намагаються з'єднати в одному синтетичному факторі мовні й інтеракційні ознаки, як це робить А. Харитонов. У такому випадку мовна поведінка одержує бінарне членування, тобто визначається два глобальних типи діалогу: інформаційний тип діалогу, що характеризується розривом знань між партнерами, і інтерпретаційний тип діалогу, у якому порівняння інтерпретацій дійсності партнерами по спілкуванню.
Аналіз існуючих підходів до типологізації мовного спілкування показує, що найбільш релевантним критерієм класифікації може виступати інтерціональний фактор. Але в діалогічному дискурсі об'єктивується результат взаємодії партнерів. У залежності від соціальної сфери міра твердості організації мовних зразків здійснюється порізному. Так, у виробничоінституційній сфері дискусії відповідає суперечка в сімейнопобутовій сфері. Інші критерії орієнтовані на поверхневі елементи в діалозі; тема, дистанція між партнерами, характер протікання обміну репліками й ін. Проте глибинні утворення – потреба вступу в діалог, можуть складати саме вихідний критерій розмежування різних класів мовної взаємодії. У діалозі такого роду потреба виступає в різновиді макроінтенцій, у яких синтезується соціальна активність суб'єктів. Макроінтенції виступають у діалозі чимось об'єктивованим і виводяться із соціальних мотивів. Адже в подієвому підході «аналіз структури діяльності суб'єкта повинен починатися з того моменту, коли з числа актуальних потреб визначається домінуюча» (Головахо). На засаді наявних уявлень про мотиви діяльності людини (Якобсон, Обухівський, Хекхаузен, Ковальов) можна виділити чотири класи соціальних мотивів. [17, С. 30]
Потреба в діалозі підставлена експресивною макроінтенцією. Суть її полягає у визначенні предметності причин дискомфорту особистості і пошуку підтримки і співучасті у партнера по спілкуванню, а також підтримці контакту за допомогою розваги партнера. При цьому комуніканти спираються на емоційноафективний різновид зв'язку, що передбачає близьку дистанцію між ним, або на раціональнорефлексивний зв'язок в оказіональній сфері (випадково знайомі партнери). Такого роду діалоги утворять афілятивний тип діалогічного дискурсу, який характеризується особистісноюорієнтованою тематикою, експресивним типом мовних дій (жалю, радості, вираження солідарності, розчарування, роздратованості й ін.) і контактним типом мовних дій (згоди, сумніву, незгоди, відмови, звернення, вітання й ін.), а також довірчим типом інтерперсональної модальності.
Виділені чотири типи діалогу, як абстракції визначеного порядку, зустрічаються украй рідко. У реальній комунікації в діалогічному дискурсі взаємодіють кілька зразків діалогу. Наприклад, сполучення афілятивного зразка з інтерв'ю обумовлене тим, що один зразок створює умову для реалізації іншого зразка. Виділені типи діалогів можуть протікати у формі бесіди або суперечки, дискусії. У стратегічних цілях комунікант може маніпулювати зразками діалогу. Так, для маскування інтересу до визначеної інформації комунікант замість інтерв'ю може використовувати образний інтерпретаційний діалог для досягнення своєї мети. Такого роду використання залежить від рис мовної особистості і ситуації спілкування. [10, С. 20]
Висновки до III розділу
У сучасній науці дискурс трактується як складне явище, що складається з учасників комунікації, ситуації спілкування і самого тексту. Іншими словами, дискурс – це абстрактний інваріантний опис структурносемантичних ознак, що реалізуються в конкретних текстах. Ідеалом, до якого слід прагнути в процесі комунікації, є максимально можлива відповідність між дискурсом як абстрактною системою правил і дискурсом (або текстом) як конкретним вербальним втіленням цих правил.
Лінгвостилістичний аналіз дискурсу зорієнтований на виділення регістрів слідкування, розмежування усного та писемного мовлення в їх жанрових різновидах, визначення функціональних параметрів спілкування на основі його одиниць (характеристика функціональних стилів).
Висновки
Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості в процесі комунікації не можна не торкатися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Основна властивість комунікативного фокуса – його зміна, перехід з однієї фази розвитку в іншу.
Мова як засіб осмисленої комунікації містить у своїй структурі одиниці, що здатні виконувати розумову і комунікативну функції. Мінімальною мовною одиницею, що сполучає в собі дві основні функції мови, є пропозиція. Вона має потенційну здатність виразити конкретну думку і передати конкретне повідомлення. Пропозиція реалізує ці потенції в текстах, дискурсах.
Таким чином мовлення розглядається як спосіб комунікації; текстяк цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікаціяяк процес інформаційного обміну; дискурсяк комунікативна подія, ситуація, що включає текст та інші складові.
Запропонована у роботі класифікація діалогічних дискурсів, типологія дискурсів, формування їх векторів, способи організації дискурсу та типологія мовних особистостей дозволяє нам проаналізувати основні підходи і теорії в розумінні проблеми дискурсу в сучасній теорії комунікації.
У сучасній науці дискурс трактується як складне явище, що складається з учасників комунікації, ситуації спілкування і самого тексту. Іншими словами, дискурс – це абстрактний інваріантний опис структурносемантичних ознак, що реалізуються в конкретних текстах. Ідеалом, до якого слід прагнути в процесі комунікації, є максимально можлива відповідність між дискурсом як абстрактною системою правил і дискурсом (або текстом) як конкретним вербальним втіленням цих правил.
Теорія дискурсу вже досить тривалий час опрацьовується і досліджується вченимилінгвістами, загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття “дискурс” ще досі не існує. Це поняття розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, не дивлячись на те, що всі ці підходи і базуються на різноманітних рисах та харектеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, на базі вищенаведеної інформації ми вважаємо за доцільне спробувати дати узагальне визначення дискурсу. Дискурс – це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.
Список використаних джерел
1. Азнаурова, Э. С. «Прагматика текстов различных функциональных стилей»// Общественнополитический и научный текст как предмет обучения иностранным язикам [Текст ]: учебник / Є. С. Азнаурова. М. : Наука, 1987. 200
2. Почепцов, Г. Г. Комунікативні технології двадцятого століття [Текст]: навч. посібник / Г. Г. Почепцов. – М. : Рефлбук, Ваклер, 2007. – 360 с.
3. Шпаковская, С. В. Основы теории коммуникации [Текст]: Учебное пособие / С. В. Шпаковская, О. В. Шпаковский. – М. : Пенза, 2006. – 83 с.
4. Бахтин, М. М. Єстетика слова[Текст ]: учебник / М. М. Бахтин. – М. : Наука, 1974. – с. 539.
5. Бахтин, М. М. Эстетика словесного творчества[Текст ]: ученик / М. М Бахтин. – М. : искусство, 1986. – 445 с.
6. Белл, Т. Роджер. Социолингвистика//Цели, методы и проблемы. [Текст ]: учебник / Т. Роджер. Белл; под ред. А. Д. Швейцера. – М. : Международные отн., 1980. – 318 с.
7. Бенвенист, Э. Общая лингвистика [Текст ]: учебник / Є. Бенвенист. М. : Прогресс, 1975. – 447 с.
8. Шарков, Ф. И. Основи теорії комунікації [Текст]: підручник / Ф. И. Шарков. – 2002. – 246 с.
9. Волнина, И. А. О специфике научного стиля. [Текст ]: учебник / И. А. Волнина. – М. : Наука, 1977. – 296 с.
10. Воробьева, О. П. Лингвистич. аспекты адресованности худ. Текста [Текст ]: учебник / О. П. Воробьева. – М, 1997. – 382 с.
11. Воробьева, О. П. Реализация фактора адресата в аспекте лингвокультурной традиции [Текст ]: учебник. – М. : Филолог. Науки. – 1992. – №1.
12. Воробьева, О. П. Текстовые категории и фактор адресата [Текст ]: учебник / О. П. Воробьева. – К. : Вища шк., 1993. – 200 с.
13. Греймас, А. Договор вердикции [Текст ]: учебник / А. Греймас. – Вильнюс, 1986. – с. 205216.
14. Дайк, Т. А. Язык. Познание. Коммуникация [Текст ]: учебник / Т. А Дайк; сб. работ/сост. В. В. Петров; под ред. В. И. Герасимова. – М. : Прогресс, 1989. – 312 с.
15. Ишмуратов, А. Т. Логикокогнитивный анализ онтологии дискурса [Текст ]: учебник / А. Т Ишмуратов. К. : Наук. Думка, 1994. – 252с.
16. Ищенко, Ю. А, Мышление как толерантный дискурс[Текст ]: ученик / Ю. А. Ищенко. – К. : Наук. думка, 1994. – 252 с.
17. Каменская, О. В. Текст и коммуникация [Текст ]: учебник / О. В. Каменская. – М. : Высш. Шк.., 1990. – 151с.
18. Канцельсон, С. Д. Речемыслительные процессы [Текст ]: учебник / С. Д. Канцельсон. М. : ЮНГВ, 1984. – №4. – с. 5.
19. Караулов, Ю. Русский язык и языковая личность [Текст]: учебник / Ю. Караулов. – М. : Наука, 1987. – 263 с.
20. Пушкин, А. Прагмалингвистические характеристики дискурса личности [Текст]: учебник / А. Пушкин //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин, 1989. – № 5 (55). – С. 4554.
21. Ярошевский, М. Дискуссия как форма научного общения [Текст]: учебник / М. Ярошевський. – М. : Просвещение, 1977. – 150 с.
Додаток А
Термінологічний словник
Дискурс – текст, в якому актуалізуються не тільки власне мовні чинники – правила сполучуваності слів і послідовності висловів, їх оформлення інтонації, види реакції на питання і т. п., але і немовні (екстралінгвістичні чинники) – пізнавальні, етнографічні, соціокультурні, психологічні та ін.
Діалог – форма спілкування, що складається з обміну висловами двох взаємодіючих сторін і що характеризується порівняно швидким обміном мовою, коли кожний компонент обміну є реплікою і одна репліка обумовлена іншою, обмін відбувається без певного попереднього обдумування.
Інформація – відомості, призначені для передачі в процесі комунікації; зміст повідомлення; абстрактне поняття, шо свідчить про застосування інформаційного підходу (теорії інформації або теорії комунікації) для аналізу того чи іншого явища дійсності;
Комунікація – 1) зв'язок; сполучення; 2) передача інформації в процесі взаємодії між джерелом інформації та її споживачем; 3) спілкування, взаємний обмін інформацією між двома комунікантами.
Культурний конфлікт – це форма міжкультурної комунікації, що передбачає зіткнення суб'єктів культури – носіїв різних культурних цінностей і норм.
Лінгвістика тексту – мовознавча дисципліна, яка досліджує внутрішню структуру тексту, її категорії, змістовнознакову та комунікативну репрезентацію.
Лінгвістика – (мовознавство) вивчає форми, в які саме оформлюється комунікація.
Мова офіційного дискурсу – це мова офіційних та наукових текстів і документів.
Прагматика – сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.
Соціолінгвістика – наука, що займається співвідношенням соціальних і мовних структур.
Текст – це не тільки певна інформація, необхідна складова комунікативного процесу, це також штучний бар'єр між комунікантом та реципієнтом.