Предмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
293
Мова:
Українська
потерпілим та підозрюваним/обвинуваченим або між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим про визнання винуватості, а суд визнав за можливе затвердження угод.
Закріплення: 1) КПК; 2) ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Засада забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій і бездіяльності
Ст. 24 Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності – є однією з найважливіших гарантій захисту особою своїх прав і свобод від їх порушення як із боку органів, що здійснюють кримінальне провадження, так і з боку інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків принесення (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здійснення права на оскарження дій (бездіяльності) та рішень у кримінальному судочинстві є обов'язок посадових осіб роз'яснювати порядок оскарження при проведенні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також забезпечувати можливість реалізації цих прав.
Кожному гарантується право на оскарження процесс. рішень, дій/бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.
Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Забезпечення апеляційного й касаційного оскарження грунтується на інстанційній побудові судової системи, розмежуванні f судів різних інстанцій, можливості розглядати крим. провадження кількома судами.
Право особи на перегляд вироку вищим судом передбачено МПГПП (п. 5 ст. 14) та іншими міжнародно-правовими документами.
Право на перегляд судових рішень судом вищого рівня мають учасники судового провадження (оскільки саме їхніх прав, свобод чи інтересів стосується судове рішення), а також інші особи (незалежно від того, чи брала дана особа участь у судовому розгляді), якщо ухвалюване рішення прямо зачіпає їх права, свободи чи інтереси. Надання заінтересованим особам права на оскарження – одна з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Засада диспозитивності у кримінальному провадженні
Диспозитивність – пр. положення, згідно з яким сторонам крим. пров. надається і забезпечується можливість вільно в межах, встановлених КПЗ, обирати способи здійснення своїх матеріальних і процесуальних прав і використовувати на власний розсуд передбачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на хід і результати кримінального провадження. Конкретиз. в нормах КПЗ, де йдеться про реалізацію сторонами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати докази; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК; знайомитися з матеріалами кримінального провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового процесу та ін.)
Ст. 26 Диспозитивність – сторони крим. провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.
Відмова прокурора від підтримання держ. обвинувачення тягне за собою закриття крим. провадження, крім випадків, передбачених КПК. (а саме, коли потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. У цьому разі кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення (п. 4 ч. 3 ст. 56, п. 2 ч. 2 ст. 284, ст. 340 КПК))
Слідчий суддя, суд у крим. провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК.
Крим. провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття крим. провадження у формі приватного обвинувачення.
Засада змагальності сторін обвинувачення і захисту
Ст. 22 Змагальність сторін (та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) – крим. провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами обвинувачення і захисту їх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. У структурі змагальності три основні риси: 1) чітке розмежування функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду; 2) рівність сторін у процесуальних правах для здійснення своїх функцій; 3) особлива роль суду в процесі як об'єктивного та неупередженого суб'єкта.
Сторони крим. провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, ін. доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію ін. процес. прав, передбачених КПК. Рівноправність означає, що кожна з них користується однаковим обсягом процесуальних прав для здійснення своїх функцій і жодна із сторін не має перед судом переваг у доведенні переконливості своєї позиції, заявленні та задоволенні клопотань, поданні скарг, доказів тощо. Реалізація сторонами їхніх процесуальних прав дає можливість ефективно виконувати властиву їм процесуальну функцію.
Під час крим. провадження f держ. обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на 1 і той самий орган чи службову особу.
Повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, звернення з обвинувальним актом та підтримання держ. обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених КПК, повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
Суд,