Поняття конституційного ладу України

Однією із найважливіших, що безпосередньо стосується самого існування українського народу, здоров'я кожної людини, що проживає на території України, та майбутніх поколінь, є ст. 16 Конституції, яка покладає на державу забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Відповідні міністерства повинні розробляти і вводити в дію екологічні нормативи і правила екологічної безпеки. Вже створено досить розгалужену систему сучасного екологічного законодавства, наступним етапом розвитку якого є його кодифікація з урахуванням відповідних конституційних приписів.

Ключове значення має положення ст. 18 Конституції про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права. На жаль, у Конституції не закріплені принципи зовнішньої політики України, наприклад, такі як: можливість участі в міжнародних організаціях та інших об'єднаннях, системах колективної безпеки; бажання наблизитися до загального і справедливого миру та ін. Водночас Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей перед іншими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права стосовно норм національного права. Ще в 1990 р. Україна проголосила намір стати нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї [51, c. 86].

Новелою Конституції України є і ст. 19, згідно з якою правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто держава має бути гарантом як належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, так і неприпустимості не передбачених законодавством втручання в життя і діяльність особи та примусового впливу на неї органів державної влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Ці органи та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [46, c. 16].

У Конституції (ст. 20) закріплені державні символи України – Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, які є засобами ідентифікації суверенної держави. Державні символи є сукупністю конституційно затверджених знакових, образних чи музикальних виразів, що юридичне уособлюють державу. Державний Прапор України – це національний прапор, який поєднує два притаманні українському минулому національні кольори (синій та жовтий) і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним його елементом є малий Державний Герб України. 

Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького на слова П. Чубинського затверджений законом. [47, c.66] 

Столицею України є місто Київ, спеціальний статус якого визначається Законом України «Про столицю України – місто-герой Київ».

Таким чином, основи конституційного ладу України являють собою цілісну систему основоположних принципів, які визначають демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства.

 

 

У найбільш загальному вигляді основи конституційного ладу являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією базових принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави. Ці принципи опосередковують суть держави, її тип, форми, функції, механізм її здійснення, місце роль в суспільстві тощо [29, c. 184; 23, c. 11].

Аналізуючи правові норми першого розділу Конституції України, можна виділити такі принципи конституційного ладу:

• суверенності і незалежності держави;
• демократизму;
• соціальної держави;
• правової держави;
• унітарності держави;
• республіканської форми правління.

Згідно із ст.1 Конституції України, наша держава проголошується як суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова. Необхідною передумовою конституційного ладу в будь-якій державі є її суверенність.

Суверенітет як найважливіший атрибут державної влади виступає якісною рисою держави і становить важливу засаду конституційного ладу України [37, c. 152].

В науці конституційного права розрізняють кілька видів суверенітету: державний, національний та народний.

Національний суверенітет характеризує повновладдя нації, її політичну свободу, наявність у неї реальної можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, включаючи здатність самовизначатися утворювати незалежну державу [38, c. 114]. А звідси тісний зв'язок національного суверенітету з державою, її інституціями. Національний суверенітет знаходить своє політично-правове оформлення в Декларації про державний суверенітет України, де закріплено право нації на самовизначення у всіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, соціальній, культурній тощо [4]. Народний суверенітет означає повновладдя народу, який є єдиним джерелом влади в Україні [1]. Повновладдя народу здійснюється в різних формах і, перш за все, в діяльності державних органів, різноманітних формах громадської діяльності, в інститутах безпосередньої демократії. Головним виразником втіленням суверенітету народу є держава. Якщо порівняти суверенітет народу і державний суверенітет, то пріоритет належить першому, оскільки він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади: воля народу є обов'язковою для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Декларація про державний суверенітет України від 6 липня 1990 р. проголошує державний суверенітет як верховенство: самостійність, повноту неподільність влади держави в