Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей

 

Поняття про відчуття

Класифікація відчуттів. Ознака, типи відчуттів

Основні властивості та закономірності відчуттів.

Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей

Класифікація сприйняттів

Властивості сприйняття

Сприйняття як процес категоризації

Теорія перцептивних дій

 

 

Відчуття – це психiчний процес вiдображення окремих влативостей предметiв або явищ при безпосереднiй їх дiї на органи чуття. Вiдчуття є початковим елементарним джерелом усіх наших знань про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт, i є частиною сприйняття (рецепцiї) усiєї iнформацiї, яка сприймається рецепторами. Чутливість – це здатнiсть вiдчувати вплив на рецепторний апарат рiзних екзо- i ендогенних факторiв. Анатомо-фiзiологiчний апарат, спецiалiзований для сприйняття подразникiв, I. П. Павлов назвав аналiзатором. Фiзiологiчний механiзм вiдчуття являє собою цiлiсну рефлекторну дугу, яка здiйснює прямий та зворотний зв’язок мiж центральним і периферичним вiддiлами аналiзатора. Окрiм аналiзатора, рефлекторний апарат включає в себе виконуючий механiзм, а саме: сукупнiсть командних нейронiв, мотонейронiв i спецiалiзованi нейрони-модулятори, що змiнююють ступiнь збудження нейронiв. У залежностi вiд виду чутливостi розрiзняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий, руховий аналiзатори. Аналізатор – це складний функцiонально єдиний нейронний механiзм аналiзу зовнiшнiх та внутрiшнiх подразникiв. Вiн розпочинається рецептором на периферiї i закiнчується у корi головного мозку. Корковi зони рiзних аналiзаторiв перекривають один одного: серед них розрiзняють ядерну зону i розсiянi елементи в рiзних дiлянках кори. Аналiзатор складається з 3-х частин: 1). Периферичний вiддiл або рецептори (органи чуття) – вiдповiдає за трансформацiю визначеного виду дiї енергiї у нервовий процес. Наприклад, для зорового аналізатора – це дiя свiтлових променiв на сiткiвку ока, на шар колбочок i паличок, клiтини якого мiстяь зоровий пурпур. Пiд впливом свiтла вiн надсилає специфiчнi iмпульси бiполярним клiтинм другого шару сiткiвки, якi, в свою чергу, вступають у контакт з клiтинами третього шару сiткiвки – ганглiозними клiтинами, паростки яких складають зоровий нерв. 2). Передаючий вiддiл (провiднi шляхи) – чуттєвi нерви, по яких збудження передається до центрального вiддiлу аналiзатора (аферентнi або центрострімкі), i тi, що здiйснюють зворотний зв’язок (еферентнi або центробiжнi), по яких iмпульси iз вищерозташованих центрiв, особливо iз кори великих пiвкуль головного мозку, передаються до нижніх рiвней аналiзатора, в тому числi до рецепторiв, i регулюють їх активнiсть. Для здорового аналiзатора це – зоровий перехрест, який утворює зоровий нерв у порожнинi черепа. Позаді перехреста проходить зоровий канатик, волокна якого спрямовуються до первинних зорових центрiв (латеральне колiнчасте тiло, подушка зорового бугра – пiдкорковi зоровi центри). Вiд латерального колiнчастого тiла починається останнiй (центральний) нейрон зорового шляху, що йде у складi пучка Грацiоле до кори головного мозку, до коркового центру зору, розмiщенному у потиличнiй долi. 3). Центральний вiддiл – корковi проекцiйнi зони окремих аналiзаторiв. Кожний аналiзатор розрiзняє лише свiй окремий вид подразникiв i потiм подiляє його на окремi елементи. Рефлекторнi дуги безумовних рефлексiв (харчовий, пасивно-оборонний та iн.) замикаються на рiвнi спинного мозкового стовбура, умовних – у корi головного мозку. 

 

 

За наявнiстю або вiдсутнiстю безпосереднього контакту з подразником  контактнi (смаковi, больовi, тактильнi) ; дистантнi (зоровi, слуховi, нюховi). За мiсцем розташування рецепторiв | екстероцепцiя; iнтероцепцiя; пропрiоцепцiя. За часом виникнення в ходi еволюцiї | давня чуттєвiть (контактна, больова) ; нова чуттєвiть (дистантна, зорова). За видом аналiзатора (по модальностi подразника) | зоровi; слуховi; нюховi; смаковi; дотиковi; статичнi; кiнестетичнi; вiбрацiйнi. температурнi; больовi; органiчнi (спраги, нудоти, голоду) ; Основнi характеристики вiдчуттiв: якiсть, сила, тривалiсть. Вiдчуття залежать вiд внутрiшнiх умов, стану аналiзатора, сукупностi психiчних факторiв. Усяке вiдчуття супроводжується тiєю чи iншою (позитивною або негативною) емоцiйною реакцiєю, що залежить вiд iндивiдуальних властивостей органiзму.

 

 

Різні види відчуттів характеризуються не тільки специфічністю, але й спільними для них властивостями. До таких властивостей належать: якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Якість – основна особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду відчуттів. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром тощо. Якісне різноманіття відчуттів відображає нескінченне різноманіття форм рхуу матерії. Тривалість – часова характеристика відчуття. Вона визначається функціональним станом органа чуття, але головним чином – часом дії подразника та його силою. При впливі подразника на органи чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий відрізок часу, що зветься латентним (прихованим) періодом відчуття. Подібно до того, як відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника, воно й не зникає одночасно з припиненням дії останнього. Ця інерція відчуття виявляється в так званій післядії. Просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз, здійснюваний дистантними рецепторами, дає нам інформацію про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник. Інтенсивність – це є кількісна характеристика відчуття, що визначається силою діючого подразника та функціональним станом рецептора. Інтенсивність відчуття залежить від: - сили подразника; - рівня адаптації; - того, які подразники впливають у цей момент на інші органи; - тренування. Загальні особливості відчуттів: Пороги вiдчуттiв: нижнiй, верхнiй, порiг розрiзнення. Нижнiй абсолютний порiг (мiнiмальний) – та найменша величина подразника, яка здатна викликати ледь