Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей

свiту взагалi. Цiлiснiсть – здатнiсть об’єднувати у цiле окремi елементи предмета протягом процесу сприйняття. Залежить вiд досвiду людини (системи набутих понять). Вибірковість – перевага у видiленні одних предметiв серед iнших. Залежить вiд властивостей предмета («фігури» вiдносно «фону»), суб’єктивних установок, минулого досвiду. Осмисленість – розумiння сутi того, що ми сприймаємо, з позиції набутих знань, накопиченого досвiду. Це дає можливiсть пiдключити новi знання до системи сформульованих ранiше. Активнiсть – здатнiсть до стiйкого, ефективного, планомiрного, цiлеспрямованого сприйняття («спостережливість»). Закономірності сприймання 1. Чуттєва жвавiсть (вiдчуття реальностi образiв, що сприймаються) ; 2. Екстрапроекцiя (проекцiя образiв на мiсце знаходження того, що сприймається) ; 3. Вiдсутнiсть довiльної змiни образiв (сприйняття предметiв як постiйних за своєю формою, кольору i т. д.), – константність; 4. Аперцепцiя – система сприйнять, закладених у минулому досвiдi людини, з якими постiйно спiввiдносяться образи, що сприймаються. Теорія рефлекторного відображення (I. М. Сєченов, I. П. Павлов, А. А. Ухтомський) Фiзiологiчною основою сприйняття є взаємодiя рiзних систем аналiзаторів чи окремих частин одного й того ж аналізатора, з утворенням на цiй основi умовних рефлексiв на комплекснi подразники. Як наслідок, у людини виникає більш-менш складний образ предмета або явища в цiлому. Вiдбувається не просте фотографiчне вiдображення певного об’єкта, але й вiдображення його у динамiцi (за допомогою процесiв збудження та гальмування), у часi i в просторi, із розумiнням змiсту та певним емоцiйним ставленим до суб’єкта сприйняття (позитивним чи негативним, притягуючим чи вiдштовхуючим, викликаючим вiдчуття задоволення чи страху). Образи, що формуються протягом сприйняття, осмислюються, конкретизуються та узагальнюються iз попереднiм досвiдом у виглядi знань та уявлень. Однiєю з необхiдних умов нормальної психiчної дiяльностi людини є певний мiнiмум подразникiв, котрі надходять до мозку iз органiв чуття (I. М. Сєченов). Клiнiчно пiдтверджено, що людина, яка не отримує необхiдної кiлькостi подразникiв внаслідок патологiї органiв чуття, засинає або ж заглиблюється у забуття i нiчого не пам’ятає, що вiдбувається з нею. Сенсорна ізоляція (депривацiя) – обмеження кiлькостi подразникiв на органи чуття (перебування людини в космосi, пiдводнi види робiт та iн.). Iнформацiйний голод, пов’язаний з вiдключенням аналiзаторних систем при сенсорнiй депривацiї, призводить до дезорганiзацiї особистостi. Iлюзії – спотворене сприйняття реально iснуючої дiйсностi. При цьому змiст сприйнятих образiв не вiдповiдає дiйсностii має iнший змiст. Розвиток сприйняття в дитини Новонароджений в зв’язку з недосконалістю своєї ЦНС бачить свiт перевернутим (як у фотоапаратi). Однак, з перших же днiв свого життя вiн не лише спостерiгає цей свiт, але й вiдчуває його на дотик. Внаслідок цього виникають і удосконалюються зв’язки мiж зоровим, шкiрним та м’язово-руховим аналiзатором і формується звичайне для людини сприйняття навколишнього: 15 день – фiксує погляд на предметах, що рухаються; 8 тижнiв – зупиняє погляд на нерухомих предметах; 3 мiсяцi – повертає голову до того, хто говорить; розпочинаються кольоровi сприйняття; виникає сприйняття як образ предмета; слiдкує очима за предметами, що рухаються; 1 рiк – сприйняття простору обмежується рамками свого тiла. Сприйняття слова як цiлiсного звукового i смислового комплексу; розумiє просте речення, хоча не знає змiсту складових слiв; 1, 5 року – вiдрiзняє своє дзеркальне вiдображення вiд тiла; 2 роки – активно манiпулює словами у зв’язку з об’єктами i дiями; добре сприймає простi геометричнi форми; 3 роки – використовує уявлення «простору в просторi», починає диференцiювати «праве- лiве»; 4-5 рокiв – вiзуальне вiдображення складних форм ускладнене; Пiсля 6 рокiв – дослiдження форм предметiв лише очима, розвиток просторового уявлення. У зрiлому та похилому вiцi вiдбувається зниження смакової, нюхової, больової та тактильної чутливості, залишаючись на межi нижнього показника норми. Знижується здатнiсть до акомодацiї із розвитком далекозорості, звужується поле зору. Знижується слух до рiвня глухуватості, особливо – на розрiзнення мови, мовлення. На пiзнiх етапах старостi звужуються дiапазони усiх сенсорних систем органiзму.