Поняття та правова природа договору новації боргу у позикове зобов’язання

 

Тупицька Є. О.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті досліджуються поняття та юридичні ознаки цивілістичної конструкції новації боргу у позикове зобов'язання. Встановлюється, що такому договору притаманні риси правоприпиняючого правочину. Доводиться, що правовідносини новації боргу займають самостійне місце в системі позикових зобов'язань та відрізняються від договірних відносин позики.

Ключові слова: договір, зобов'язання, позика, новація, новація боргу у позикове зобов'язання, правова характеристика договору.

В статье исследуются понятие и юридические признаки цивилистической конструкции новации долга в заемное обязательство. Определяется, что такому договору присущи черты правопрекращающего обязательства. Доказывается, что правоотношения новации долга занимают самостоятельное место в системе заемных обязательств и отличаются от договорных отношений займа.

Ключевые слова: договор, обязательство, заем, новация, новация долга в заемное обязательство, правовая характеристика договора.

This article analyzes legal notion and features of civilistic construction novation of debt into loan obligation. It is also established that such kind of contract has features of obligation that terminate other transactions. It is proved that parties agreement on novation of debt into loan obligation ranks independently in loan obligations system and it is different from legal relationship of ordinary loan.

Key words: contract, obligation, loan, novation of debt into loan obligation, legal features of contract.

Актуальність теми. Розвиток різноманітних форм спілкування між людьми тягне за собою необхідність надання їм можливості за погодженою сторонами волею використовувати запропоновані законодавцем правові моделі, чи самим створювати їх. Такими моделями є договори. Внаслідок закріплення в новому Цивільному кодексі України 2003 року принципу свободи договору сторони можуть укладати будь-який договір, як передбачений так і не передбачений нормативно правовими актами. Таким чином, особам надана можливість самостійно створювати моделі договорів, що не суперечать діючому законодавству. ЦК України 2003 р. суттєво розширив права учасників майнових відносин, дозволив суб’єктам права відійти від шаблонних схем, які перешкоджають розвитку господарського обороту. До того ж, він містить багато новел. Однією з них є надана сторонам можливість перетворення боргу, який виник із договорів купівлі-продажу, оренди, чи з іншої правової підстави на позикове зобов’язання (ст. 1053 ЦК України). Поява такої цивілістичної конструкції в українському законодавстві та договірній практиці породжує цілий комплекс проблем, які потребують нагального вирішення.

Проблеми інституту новації аналізувалися та розв’язувалися в працях А. С. Кривцова, Санфіліппо Чезаре, Д. І. Мейєра, В. І. Синайського, К. П. Побєдо- носцева, І. Б. Новицького, Л. А. Лунца [1; 2; 3; 4; 5; 6]. Серед сучасних науковців, які певним чином займаються проблемами інституту новації, можна виділити таких російських та українських цивілістів, як О. Ю. Шилохвост, Т. В. Боднар, Д. Н. Притика, В. Я. Карабань [7; 8; 9] та інші. Що ж стосується питань правової природи домовленості сторін про новацію боргу у позикове зобов’язання та її місця в системі зобов’язань за законодавством України, то необхідно зазначити, що вони взагалі не висвітлені в юридичних джерелах.

Метою цієї статті є визначення поняття договору новації боргу у позикове зобов’язання (новаційного договору позики), встановлення його місця в системі договірних зобов’язань за законодавством України, визначення юридичних ознак цієї договірної циві- лістичної конструкції та її співвідношення з іншими суміжними договорами позикового типу.

Виклад основного матеріалу. У ст. 1053 ЦК України вперше була закріплена можливість сторін замінювати борг, що утворився внаслідок існуючої між ними заборгованості, на позикове зобов’язання. Відповідна договірна конструкція має всі ознаки цивільно-правового договору, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) зобов’язується врахувати суму заборгованості, що виникла з оплатного правочину або іншої правової підстави, як суму позики, а інша сторона (позичальник) зобов’язується повернути таку суму на виконання цього позикового зобов’язання.

Аналіз усіх можливих підстав виникнення зобов’язання позикового характеру дозволяє розділити їх на дві основні групи. Першу утворюють традиційні договори позикового типу – власне договір позики та його різновиди (державна позика, кредит та ін.) До другої групи можна віднести інші цивільно-правові договори, які можуть породжувати позикові зобов’язання. Ними можуть бути договори купівлі-продажу, найму (оренди), перевезення та ін., що включають умови про повну попередню оплату, аванс, відстрочення або розстрочення оплати переданого майна, виконаних робіт чи наданих послуг. Відповідні зобов’язання, які виникають на підставі зазначених договорів у правовій літературі називають комерційним кредитом (ст. 1057 ЦК України) [10, с. 305]. За своєю правовою природою такі зобов’язання є позиковими, але існують вони в межах інших цивільно-правових договорів. До цієї ж групи відносяться позикові зобов’язання, які створюються внаслідок новації боргу, що виникає з інших цивільно-правових договорів (купівлі-про- дажу, оренди, підряду тощо). Втім на відміну від зобов’язання комерційного кредиту, що існує в межах інших договорів, зазначене позикове зобов’язання відокремлюється від оновлюваного зобов’язання, оскільки у зв’язку з укладенням домовленості про новацію останнє припиняє своє існування.

Правовідносини новації боргу у позикове зобов’язання посідають окреме місце в системі позикових зобов’язань. Вони можуть виникати не лише з договору позики, як однієї з