Поняття та правова природа договору новації боргу у позикове зобов’язання

Договір позики охоплює всі правовідносини, за якими одна сторона передає іншій стороні гроші або речі, визначені родовими ознаками, з обов’язком останньої повернути ту ж саму кількість грошей або речей того ж роду та тієї ж якості. Договір позики є родовим поняттям по відношенню до всіх інших правочинів «позикового типу». У частині другій ст. 1054 ЦК України прямо зазначається, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення договору позики, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті кредитного договору. Таким чином, ЦК України визнає позику універсальним кредитним правочином. Договір новації боргу у позикове зобов’язання, можливість укладання якого закріплена в ст. 1053 ЦК України, не є договором позики у його традиційному розумінні, втім, враховуючи природу цього правочину, його правове регулювання не випадково закріплене саме в першому параграфі глави 71 ЦК України «Позика». Отже, загальні положення позики, врегульовані в ЦК України, можуть бути застосовані до новаційного договору та інших позикових відносин.

Оскільки домовленість сторін про новацію боргу у позикове зобов’язання являє собою самостійний цивільно-правовий договір, що відрізняється від договорів позики і кредиту, слід розглянути його правову характеристику.

Називаючи таку юридичну ознаку новаційного договору позики як консенсуальність, одразу ж спостерігається його відмінність від договору позики. Останній є класичним прикладом реальних договорів, оскільки вважається укладеним із моменту передачі грошей або речей, визначених родовими ознаками. Новація боргу у позикове зобов’язання виникає на підставі попередніх правовідносин сторін, сума заборгованості за первісними зобов’язаннями враховується як сума позики в новому договорі, тому очевидним є те, що під час укладання такої домовленості сторони нічого одна одній не передають, отже, правові наслідки за цим правочином настають із моменту, коли сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Деякі цивілісти, як дореволюційні, так і сучасні [10, с. 24-27; 11; 12, с. 453], звертають увагу, що обіцянка позикодавця надати позичальнику гроші або речі, визначені родовими ознаками, може мати юридичне значення. Мова йде про попередній договір позики, право на укладення якого не виключається нормами, що містяться у главі 71 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що з такого попереднього договору позики не випливатиме обов’язок позичальника передати певне майно позичальнику. Він означає лише те, що у першого виникає обов’язок укласти з контрагентом договір позики у строк та на умовах, передбачених попереднім договором, який також буде мати реальний характер. Убачається, що можлива певна попередня домовленість сторін і про новацію боргу у позикове зобов’язання. Так, наприклад, сторони можуть визначити, що за умови настання певної обставини, яка унеможливлює належне виконання договору, він може бути припинений шляхом його новації у позикове зобов’язання. На перший погляд, таке передбачення можливого способу припинення зобов’язання буде суперечити цілям вступу учасників цивільного обороту в будь-які правовідносини. Сторони укладають договори з метою отримання певного результату від них. Якщо в зобов’язанні обумовлено спосіб його припинення, втрачається сенс виконання такого зобов’язання в натурі. Іншими словами, недобросовісний контрагент навіть за наявності коштів розрахуватись за договором може наполягати на переведенні наявних боргових відносин у позикове зобов’язання. Втім подібні твердження є хибними, оскільки кредитор завжди може вимагати належного виконання умов договору. Передбачення у змісті договору такого пункту, як можливість його припинення шляхом новації у позикове зобов’язання, можна вважати додатковою гарантією отримання кредитором належних йому платежів від боржника. Така попередня домовленість про новацію боргу є умовним правочином, посилання на який робиться в первісному зобов’язанні сторін. Ознака умовності пов’язана з тим, що виникнення прав та обов’язків за новаційним договором позики, а також вступ у дію його умов перебувають у залежності від можливості настання чи ненастання тих чи інших обставин, за яких первісне зобов’язання не може бути виконане в натурі. Зазначений правочин відрізняється від конструкції попереднього договору, альтернативних та акцесорних зобов’язань.

Розглядаючи співвідношення альтернативного договору та новаційного договору позики з відкла- дальною умовою необхідно зазначити, що останній не становить разом із попереднім правочином сторін єдиного зобов’язання. На відміну від цього в договорі з альтернативним виконанням боржник зобов’язаний здійснити на користь кредитора одну з декількох дій, передбачених законом або договором: передати річ, сплатити гроші тощо. При цьому альтернативне зобов’язання, незважаючи на існуючу в ньому множинність предмета, – єдине зобов’язання з єдиним, але ще не визначеним змістом [6, с. 122; 13, с. 25].

Умовний договір новації боргу відрізняється від акцесорних зобов’язальних правовідносин тим, що він не забезпечує виконання основного зобов’язання, а лише служить, так би мовити, підставою іншого способу розрахунків за невиконаний правочин. Таким чином, він не встановлює невигідних наслідків у разі