Поняття, види та загальна характеристика злочинів проти здоров’я особи

Предметом деяких злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути:

а) відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132 КК);

б) органи тканини людини (ст. 143 КК);

в) кров (ст. 144 КК);

г) лікарська таємниця (ст. 145 КК) тощо.

Потерпілі від цих злочинів – широке коло осіб, зокрема:

• заручник, викрадена людина, малолітня дитина, вагітна жінка тощо (при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);
• близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);
• особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);
• хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником);
• пацієнт (при порушенні його прав).   

Об’єктивна сторона злочинів проти здоров‘я може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Абсолютна більшість складів злочинів проти здоров‘я є матеріальними (формальним є лише погроза вбивством). 

Диспозиції деяких статей КК, що описують об’єктивну сторону злочинів проти життя та здоров’я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини») або відсильними (наприклад, ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження»), тому для правильної і точної кваліфікації цих діянь необхідно ретельно аналізувати зміст не тільки інших кримінально-правових норм, а й положення некримінального законодавства, до якого відсилають статті цього Кодексу.

Суб’єкт більшості злочинів проти здоров‘я загальний. Суб‘єктом злочинів, передбачених ст.121 і 122, може бути фізична осудна особа, яка досягла віку 14 років. Суб‘єкт інших злочинів цього виду – з 16 років. 

Суб’єктивна сторона розглядуваних злочинів характеризується умисною (ст.121-127, 129) або необережною (ст.128) виною. Злочини, передбачені ст.130, 133 можуть бути вчинені як умисно, так і необережно [5]. 

Керуючись вимогами п. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, слід зазначити таке: у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров’ю, належить з’ясовувати і зазначати у відповідних процесуальних документах характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них [4].

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров’ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров’ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК. При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи – за злочини, вчинені ними в межах домовленості.

Кваліфікація злочинів проти життя та здоров’я особи передбачає знання факту про те, що із суб’єктивної сторони вони характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини. Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства, зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).

Отже, враховуючи те, що у кримінально-правовій теорії злочини проти здоров’я особи поділяються на наступні: 

а) тілесних ушкоджень (статті 121–125 і 128 КК); 

б) завдання фізичних або моральних страждань (статті 126 і 127 КК); 

в) зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК) [5];

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи наступні: 

а) злочини у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК) [5]; 

б) інші злочинів [6, c. 30].

 

 

Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Тілесне ушкодження – це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільне небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК [5]).

Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми тощо), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Тілесне