Поняття, види та загальна характеристика злочинів проти здоров’я особи

Таким чином, за відсутності ознак того, що підсудний розраховував або передбачав настання суспільно небезпечного наслідку – отримання потерпілим тілесних ушкоджень певного ступеня тяжкості або настання його смерті, дії підсудного слід розглядати як такі, що вчинені з необережності.

Також у судовій практиці були випадки кваліфікації діяння особи за сукупністю злочинів, один і з яких характеризується умисною формою вини, а другий – необережною, оскільки одне діяння спричинило два різні наслідки. Наприклад, З. під час сварки з потерпілим наніс два удари в ліву частину голови потерпілого, чим спричинив тілесні ушкодження у виді двох ран м’яких тканин лівої половини тім’яної ділянки голови, крововиливів м’яких тканин лівої скроневої ділянки голови, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричиняють короткочасний розлад здоров’я і ці дії З. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області кваліфікував за ч. 2 ст. 125 КК. Від завданих ударів потерпілий впав, ударився правим боком тулуба, отримавши перелом 11-го ребра праворуч, що належить до тілесного ушкодження середньої тяжкості, яке спричиняє тривалий розлад здоров’я, що було кваліфіковано за ст. 128 КК як необережне заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості. Вироком Апеляційного суду Хмельницької області вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2014 року стосовно З. було скасовано в частині призначення покарання (№ 686/21554/14-к). Таким чином, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області кваліфікував дії З. як ідеальну сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК, оскільки одному потерпілому заподіяно однорідну шкоду та одним діянням фактично вчинено два злочини з різною формою вини та різними за ступенем тяжкості суспільно небезпечними наслідками. 

Крім цього, в судовій практиці мала місце помилкова кваліфікація злочину за ст. 128 КК. Зокрема, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області скасувала вирок Комсомольського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2013 року, яким С. визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК. Зокрема, С. під час побутової сварки, штовхаючи потерпілу і водночас утримуючи її за руку, спричинила їй тілесне ушкодження середньої тяжкості – закритий перелом пальця правої кисті. Кваліфікуючи дії підсудної, суд першої інстанції послався на відсутність доказів, які дозволяють обґрунтовано вважати, що підсудна свідомо припускала настання наслідків у виді перелому пальця потерпілої. Вирок Комсомольського районного суду Полтавської області в частині кваліфікації дій обвинуваченої було скасовано з огляду на таке. Із суб’єктивної сторони спричинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а при цьому винний усвідомлює, що може заподіяти шкоду здоров’ю потерпілого і бажає або свідомо припускає її настання. Тобто відповідальність за ст. 122 КК настає також в тих випадках, коли умисел винного спрямований на заподіяння невизначеної шкоди і фактично заподіяно тілесне ушкодження середньої тяжкості. На думку колегії суду апеляційної інстанції, у С. був відсутній умисел на заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесного ушкодження, але спосіб захвату руки потерпілої та її похилий вік дають підстави для висновку, що підсудна свідомо допускала настання такого суспільно небезпечного наслідку. Апеляційним судом Полтавської області ухвалено новий вирок, яким С. засуджено за ч. 1 ст. 122 КК (№ 534/2408/13-к).

Підсумовуючи викладене, доцільно наголосити, що за відсутності ознак того, що підсудний розраховував або передбачав настання суспільно небезпечного наслідку – заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень певного ступеня тяжкості або настання його смерті, дії підсудного слід розглядати як такі, що вчинені з необережності. Зокрема, про необережну форму вини свідчать локалізація та характер тілесного ушкодження, обстановка, спосіб вчинення та знаряддя злочину. Розмежовуючи вбивство з необережності та умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, необхідно виходити з того, що з об’єктивної сторони вбивство з необережності характеризується неконкретизованим умислом щодо дії – тілесного ушкодження певного ступеня тяжкості та небажанням настання наслідку – смерті потерпілого. Водночас умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, характеризується змішаною формою вини – умислу щодо діяння (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження) та необережності – щодо наслідку, а саме настання смерті потерпілого [16].

 

 

Дослідження сучасного законодавства України щодо ознак тілесних ушкоджень свідчить про те, що підзаконні нормативно-правові акти у цій сфері не повною мірою відповідають положенням чинного КК України. 

Слід вважати, що юридичні критерії тяжких тілесних ушкоджень у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 1995 р. повинні максимально точно відповідати диспозиції ст. 121 тексту чинного КК України. Це стосується й диспозицій інших статей щодо злочинів проти життя та здоров’я особи. 

З метою подальшого удосконалення законодавства України пропонується розробити нормативно-правовий акт для встановлення розмірів стійкої втрати загальної працездатності і затвердити разом із змінами до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 1995 р. (у новій, адаптованій до положень КК України редакції) як єдиний документ.

Видається правильним, що трактування поняття «тілесні ушкодження» має бути закріплене на рівні закону (і спеціального, що визначає критерії оцінки ступеня тяжкості тілесних ушкоджень загалом, і кримінального), щоб забезпечити єдине розуміння цього терміна всіма зацікавленими суб’єктами. Те, що нині науковці тлумачать указане поняття відповідно до тексту Правил, є недоречним, оскільки в медичних нормативних актах відображене відповідне цій професії бачення суті тих чи інших юридичних понять, яке за своїм змістом зазвичай не збігається з правовими уявленнями. Отже, під тілесним ушкодженням потрібно розуміти протиправне, винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, якою порушена анатомічна цілісність або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого.

Деякі вчені пропонують до визначення тілесних ушкоджень включити насильницькі дії: удари, побої й інші дії, які завдають фізичних страждань, оскільки вони, як й тілесні ушкодження, завдають шкоди здоров’ю людини. 

Таким чином, слід детальніше розробити спосіб визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень під час кваліфікації злочинних діянь, що посягають на тілесну недоторканність особи, проаналізувати недоліки законодавства в сфері визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та ін. 

Те, що нині науковці тлумачать указане поняття відповідно до тексту Правил, є недоречним, оскільки в медичних нормативних актах відображене відповідне цій професії бачення суті тих чи інших юридичних понять, яке за своїм змістом зазвичай не збігається з правовими уявленнями. Отже, під тілесним ушкодженням потрібно розуміти протиправне, винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, якою порушена анатомічна цілісність або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого.

 

 

1. Катеринчук К.В., Юхимець І.О. «Тілесні ушкодження» чи «шкода здоров’ю»: юридичний та судово-медичний погляди // Інформація і право. – 2017. – № 2 (21). – С. 133-143.
2. Гураль Л.О. Відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень за кримінальним правом окремих зарубіжних країн // Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2016. - № 4. – С. 80-92.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №1 «Про судову практику в справах про необхідну оборону» // Відомості Верх. Ради. – Режим доступу:  http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-02
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» // Відомості Верх. Ради. – Режим доступу: 
5. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03
6. Кримінальний Кодекс України станом на 26.02.2019 року // Відомості Верх. Ради. – 2001. - № 22-56. – Ст. 131.
7. Cтеблинська О.С. Кримінальне право. Особлива частина. – К. : Ін-т крим.- викон. служби, 2014. – 358 с.
8. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 року № 6, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України // Відомості Верх. Ради. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95
9. Литвинов О.М. Кримінальне право України (у питаннях та відповідях) : навчальний посібник. – Харків: НікаНова, 2015. – 400 с.
10. Гураль Л.О. Поняття й види тілесних ушкоджень за Кримінальним правом 
11. України // Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2017. - № 3. – С. 140-146.
12. Cташис В.В. Тацій В.Я. Кримінальне право України : Особлива частина : [підручник] – [4-те вид., перероб. і допов]. – Х. : Право, 2010. – 608 с.
13. Топчій В.В., Антипов В.І. Актуальні проблеми кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. – Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – 896 с.
14. Тацій В.Я., Борисов В.І., Тютюгін В.І. (ред-ри) Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. - 5-те вид. переробл. i допов. - Х. : Право, 2015. – 680 с.
15. Литвинов О.М., Біленчук П.Д., Бєляков К.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України : станом на 20 січ. 2016 р.— Київ : Центр учб. літ., 2016.— 536 с.
16. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: Навчальний посібник. – К.: Ваіте, 2014. – 944 с.
17. Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина. Навчальний посібник. –. К.: Центр учбової літератури, 2008. – 496 с.
18. Постанова Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 03 червня 2016 року № 3 "Про узагальнення практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров'я особи"//  Вищий спецiалiзований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ. – Режим доступу:http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2016_rik.html