Порівняльний аналіз господарського та цивільного процесу. Розробка проекту апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції

3. Суд неправильно кваліфікував договір, запропонований позивачем, як такий, що є типовим і обов'язковим для укладання. Суд не звернув уваги на заперечення відповідача на адресу позивача з цього приводу. Посилаючись на норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (ст. 19, 29) - далі Закон, та на ГК України (ч. 3 ст. 179), позивач не обґрунтував, чому між сторонами повинен укладатися договір саме в редакції позивача, а не у якійсь іншій редакції. 

В дійсності Закон, визначаючи балансоутримувача та управителя будинку у якості особливого учасника відносин у сфері житлово-комунальних послуг, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником, надає право (ч. 1 ст. 25) управителю укладати договори з виробниками, виконавцями, споживачами в порядку, встановленому законом, а ст. 29 Закону зобов'язує балансоутримувача або уповноважену ним особу укладати договори з мешканцями багатоквартирних будинків. Яким чином балансоутримувач буде користуватися своїм правом є прерогативою самого балансоутримувача. 

Стосовно договорів про надання житлово-комунальних послуг - Закон (ч. 7 ст. 28, а також Прикінцеві положення) покладає обов'язок на Кабінет Міністрів України розробити та затвердити типові договори, передбачені цим Законом, а раніше укладені договори (до 1 січня 2006 р.), не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Запропонований позивачем договір № 710401 від 29.12.2006 р. ні по формі, ні по змісту не відповідає вимогам Закону, а отже не може вважатися обов'язковим. Позивач не звернув уваги на ту обставину, що у відповідності до ч. 7 ст. 28 Закону постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. № 938 затверджений "Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання", який і є обов'язковим для укладення між сторонами згідно з п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону. Зазначеними нормами Закон покладає обов'язок на виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Проте, якщо текст договору, який вимагає укласти позивач, порівняти з Типовим договором, то можна дійти до висновку про невідповідність договору в редакції позивача Типовому договору. А тому вимога позивача щодо укладення відповідачем договору № 710401 від 29.12.2006 р. є безпідставною, оскільки суперечить Закону та постанові КМУ від 5 липня 2006 р. № 938, а також положенням ст. 26 Закону щодо істотних умов договору.

Однак суд не звернув уваги і на цю обставину, безпідставно стверджуючи, що відповідач нібито не надав доказів на спростування обставин, викладених позивачем.

Відповідно до преамбули позовної заяви, за своїм статусом позивач визнає себе постачальником природного газу для населення. Однак, посилаючись на ст.ст. 19, 29 Закону, позивач визнає себе також виробником та виконавцем житлово-комунальної послуги з газопостачання, підставою для чого вважає наявність ліцензії на постачання природного газу, виданої рішенням НКРЕ України № 1623 від 27.12.2001 р. Проте така позиція позивача суперечить абзацу 4 ч. 1 ст. 7 Закону, згідно з яким визначення виконавця житлово-комунальних послуг віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

3. Слід зазначити, що рішенням Київської міської ради (Київради) № 427/2888 від 24 листопада 2005 р. виконавцем послуг, зокрема з газопостачання (п. 1.3), у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Києва було визначено ВАТ АК "Київгаз", а п. 2 рішення доручало виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації, далі - КМДА) відповідно до підпункту 9 пункту 1 ст. 7 Закону укласти угоди на виконання житлово-комунальних послуг з підприємствами різних форм власності, зазначеними у пункті 1 цього рішення. Тобто, ВАТ "Київгаз" був зобов'язаний укласти договір про газопостачання мешканців м. Києва саме з КМДА, а крім того, відповідно до п. 4 рішення, ВАТ "Київгаз", як виконавець послуг, повинен був також укладати договори на надання відповідних послуг зі споживачами, які є власниками квартир, орендарями чи квартиронаймачами у багатоквартирному будинку. 

Що стосується житлово-будівельних кооперативів, то п. 5 рішення рекомендує визначити виконавців житлово-комунальних послуг відповідно до п. 1 цього ж рішення. Тобто, ВАТ "Київгаз" за цією рекомендацією мав би виступати у ролі виконавця послуг і для мешканців ЖБК.

Однак, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року по справі № 2а-1405/06 за адміністративним позовом Кулі Віктора Івановича до Київської міської ради рішення останньої від 24 листопада 2005 року № 427/2888 визнано невідповідним законодавству та скасовано. Ухвалою колегії суддів Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 р. у справі № 2а-1405/06 апеляційна скарга Київміськради відхилена, а постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року залишена без змін.

Таким чином, у м. Києві виконавці житлово-комунальних послуг не визначені у встановленому законом порядку. Цей нормативно-правовий вакуум не дозволяє однозначно встановити, хто з ким має укладати Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений постановою КМУ від 5 липня 2006 р. № 938. Єдиною обставиною, що не викликає сумніву, є форма та зміст Типового договору, а також обов'язок учасників відносин у сфері надання відповідних послуг укладати саме Типові договори, а не якісь інші.

З іншого боку, Тимчасовим положенням про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання, затвердженим постановою КМУ від 16 травня 2002 р. № 620 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМ № 1685 від 29.10.2003), визначений порядок проведення розрахунків між газопостачальними організаціями та споживачами у разі використання лічильників природного газу. У цьому Тимчасовому положенні споживачем визначена фізична особа, якій надаються послуги з газопостачання, газопостачальними організаціями - підприємства з газопостачання і газифікації та державне комунальне підприємство "Київгаз", правонаступником якого на даний час є ВАТ "Київгаз". Отже, ця постанова зобов'язує Київгаз встановлювати відносини з фізичними особами, без посередництва з боку житлово-експлуатаційних організацій.

Таким чином, суд неповністю з'ясував обставини, пов'язані з укладанням договорів між позивачем та фізичними і юридичними особами, на дав правову оцінку запропонованого позивачем договору, який не відноситься до категорії типових, а тому прийшов до невірного висновку щодо обов'язковості укладення подібних договорів з ЖБК та ОСББ.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 104 ГПК України, відповідач звертається до суду с проханням:

1. Прийняти постанову про скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва.

2. Визнати договір № 710401 від 29.12.2006 р. про умови поставки газу Балансоутримувачем для побутових потреб між філією експлуатації газового господарства ВАТ "Київгаз" № 2 (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 13-Б, код ЄДРПОУ 03346331) та Житлово-будівельним кооперативом "Молодіжний-6" (03191, м. Київ, вул. Якубовського, 11, код ЄДРПОУ 23698724), який підписаний позивачем у викладеній у рішенні редакції, невідповідним законодавству та неукладеним.

3. У відповідності до ст. 49 ГПК України звільнити відповідача - ЖБК "Молодіжний-6" від сплати державного мита.

 

1.Квитанція про сплату державного мита.

2.Доказ про надсилання копії скарги позивачу.

3.Заява про відновлення строку апеляційного оскарження.

 

Голова правління

ЖБК "Молодіжний-6" А. В. Богданов 

 

Представник Куля В.І.

 

1.Бачун О. Розгляд судами справ за скаргами громадян // Право України .- 2001. - №4. - С.44.

2.Бородін М. Конституційне право громадянина на звернення до суду за захистом своїх прав // Право України. - 2000. - № 8. -С. 65-66.

3.Господарський процесуальний кодекс України (зі змінами і доповненнями) // ВВР. - 2007. -  № 35.

4.Гражданский процес Украины: Учебное пособие. - Xарків, 2003. - 352 с.

5.Конституція України // ВВР. - 1996. - № 30. - Ст.141.

6.Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. Практичний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 352 с.

7.Кройтор В.А. Гражданский процесс: Учебное пособие для подготовки к зачету и экзамену. - Харьков: Эспада, 2002. - 288 с.

8.Кройтор. ВА., Тесленко В.М., Васильєв С.В. Цивільний процес України в схемах: Навчальний посібник в схемах. - Xарків, 1994.

9.Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // ВВР. - 2002. - № 27-28, ст.180.

10.Цивільний кодекс України: Коментар // за заг. редакцією проф.. Харитонова Є.О та доц.. Калітенко О.М. - X.: ТОВ „Одіссей ", 2003. - 856 с.

11.Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / за ред. Комарова В.В. - Харків: Одіссей, 2001. - 816 с.

12.Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / за ред. Тертишнікова В.І. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.

13.Чорнооченко С.І Цивільний процес: Вид 2-ге переробл. та доп.: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с. 

14.Штефан М.Й. Цивільний процес: підр. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. К.: видавничій дім “Ін-Юре”, 2001. - 695 с.

15.Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: навч.-метод. пос. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. -159 с.