Право природокористування

 

 

 

Право природокористування в об’єктивному значенні–це система юридичних норм і засобів, які спрямовані на врегулювання відносин щодо ефективного та раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів в процесі забезпечення матеріальних, економічних і соціальних потреб суспільства та законних прав суб’єктів природокористування.

Отже, право природокористування представляє собою один з центральних інститутів екологічного права, який присвячений врегулюванню загальних моментів при використанні (користуванні) всіх видів природних ресурсів (природних об’єктів), а саме: підстави виникнення зміни і припинення прав на користування природними ресурсами; права та обов’язки природокористувачів; форми і види природокористування; визначає юридичні механізми врегулювання відносин природокористування та порядок їх реалізації тощо.

Регулювання відносин природокористування здійснюється виходячи з наступних принципів:

- комплексне використання, відтворення і охорона природних ресурсів;

- нормування різних видів природокористування;

- екологічна безпечність природокористування;

- стимулювання раціонального природокористування;

- економічність природокористування тощо.

Право природокористування і в суб’єктивному значенні, як сукупність повноважень окремого природокористувача щодо використання, відтворення і захисту природних ресурсів та інших благ природи для задоволення своїх життєвих потреб.

- право землекористування;

- право водокористування;

- право лісокористування;

- право користування надрами землі;

- право користування атмосферним повітрям;

- право користування тваринним світом;

- право користування рослинним світом та природно-заповідними територіями тощо.

Зміст суб’єктивного права природокористування складає сукупність повноважень (прав і обов’язків) суб’єктів права природокористування, що обумовлені нормами законодавства або відповідною угодою на користування природними ресурсами.

Суб’єктами права природокористування є фізичні та юридичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов’язані дотримуватись встановлених обов’язків щодо їх раціонального використання, відтворення та охорони.

Суб’єктів природокористування можна умовно поділити на первинних суб’єктів права природокористування, яким природній ресурс був переданий у власність (земельна ділянка, водойма тощо) і право користування цим ресурсом є складовою права власності на нього з покладенням додаткових обов’язків щодо раціонального використання, охорони та відтворення цього ресурсу й вторинних суб’єктів права природокористування, повноваження яких є похідними від повноважень власника на даний природний ресурс.

Об’єкти права природокористування–це конкректні, індивідуально визначені і юридично відособлені природні ресурси (об’єкти живої природи і навколишнього природного середовища), які закріплюються на праві власності або користування за фізичними і юридичними особами.

- об’єкти загального природокористування не закріплюються за певними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма у межах встановлених законодавством;

- використання об’єктів загального природокористування є безоплатним;

- використання таких об’єктів не підлягає юридичній фіксації;

-користування загальними об’єктами природокористування санкціоноване державою і зміст прав та обов’язків користувачів таких об’єктів визначений і встановлений законодавством;

- об’єкти спеціального природокористування передаються у користування за спеціальним дозволом і закріплюються за конкретними особами;

- використання об’єктів спеціального природокористування є оплатним;

- права користування об’єктами спеціального природокористування підлягають державній реєстрації;

- об’єкти спеціального природокористування та їх правовий режим фіксуються в державних природоресурсних кадастрах.

1) навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

2) природні ресурси як такі, що залучені в господарський оборот, так і ті що не використовуються у господарській діяльності;

3) ландшафти та інші природні комплекси;

4) природна територія, об’єкти, які складають природно-заповідний фонд держави;

5) ділянки суші (земля) і водний простір;

6) атмосферне повітря;

7) генофонд рослинного і тваринного світу.

Право загального природокористування належить кожній людині з народження. Право спеціального природокористування виникає з підстав передбачених законом: рішення компетентного державного органу щодо надання права певній особі, з угод та інших юридичних дій спрямованих на встановлення права природокористування.

Припинення права спеціального природокористування здійснюється у порядку і з підстав, передбачених законодавством за рішенням уповноваженого державного органу. Загальними підставами такого рішення про припинення права спеціального природокористування є:

- відпала потреба в експлуатації природного об’єкта;

- закінчення строку, на який було надано право спеціального природокористування;

- ліквідація юридичної особи-природокористувача;

- вилучення природного ресурсу з використання за рішенням уповноваженого державного органу з метою передачі його у використання іншому природо користувачу;

- порушення правил природокористування.

 

 

Конституцією України передбачено, що кожний громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути секретною.

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;