Право природокористування

- участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

- здійснювати загальне і спеціальне використання природних ресурсів;

- об’єднання у громадські природоохоронні формування;

- одержання у встановленому законом порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я населення;

- участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

- отримання екологічної освіти, виховання;

- подання до суду позовів до державних органів й інших юридичних осіб та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище або внаслідок порушення інших екологічних прав;

- використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення та, корисні властивості;

- отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у разі їх вилучення та отримувати доходи від використання природних ресурсів;

- оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних органів і посадових осіб що порушують екологічні права. користуватися пільгами в оподаткуванні у разі виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів.

- берегти і охороняти природу та навколишнє природне середовище;

- раціонально використовувати природні багатства і ресурси;

-дотримуватись норм і нормативів екологічної безпеки та природокористування встановлених законодавством;

 - не порушувати екологічні права та законні інтереси інших осіб;

- своєчасно вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та сплачувати штрафи за екологічні порушення;

- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням або іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище;

- використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення та способами, що не завдають шкоди правам та законним інтересам інших осіб;

-впроваджувати новітні природоохоронні технології природокористування;

- дотримуватися строків природокористування;

- не допускати безгосподарського використання природних ресурсів;

- не допускати зниження якості природних ресурсів та здійснювати заходи щодо їх відновлення та попередження псування, забруднення і виснаження;

- приводити порушені природні ресурси в стан, придатний до їх подальшого цільового використання.

Кожний природокористувач повинен знаходитись у таких економічних умовах господарювання, в яких економія на природному середовищі, на природних багатствах є невигідною для нього. Для цього держава встановлює ліміти використання природних ресурсів, викидів, що засмічують природне середовище, розміщення відходів; встановлює нормативи плати із розмірів платежів за використання природних ресурсів, за відходи та інші види шкідливого впливу; надає юридичним і фізичним особам податкові, кредитні та інші пільги при запровадженні маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та природоохоронних технологій.

Окремо треба зупинитись на особливостях змісту права власності на природні ресурси. Основними повноваженнями будь-якого власника щодо його власності є володіння, користування і розпорядження своєю власністю на свій розсуд у межах визначених законом. Зазвичай межі волі власника визначаються вимогами щодо не порушення прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні своїх повноважень та не заподіяння шкоди іншим особам та навколишньому природному середовищу. Але в різних видах прав природокористування ці межі зазвичай ще вужчі, наприклад, обов’язковість цільового використання землі – тобто власник використовує свою земельну ділянку на свій розсуд, але відповідно до призначення цієї землі, наприклад, землі для сільськогосподарського використання можуть використовуватись тільки під сільськогосподарське виробництво і ніяким іншим чином, так само як землі спортивно-оздоровчого призначення тільки для розміщення спортивних і оздоровчих закладів і т. д. Цільове призначення землі може змінити лише компетентний у цьому державний орган а не сам власник. Не можуть передаватись у приватну власність об’єкти тваринного світу, що занесені у Червону книгу України та інші обмеження.

 

 

Контроль у сфері природокористування і охорони наколишнього природного середовища здійснюється шляхом: перевірки; спостереження; обстеження; інвентаризації; інспектування.

Ці заходи здійснюються уповноваженими державними органами і громадськими формуваннями. Одним з основних засобів оцінки діяльності людини і її впливу на навколишнє природне середовище є екологічна експертиза, як засіб контролю.

Екологічна експертиза–це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, яка ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці гідропроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і експлуатація яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої або здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Метою екологічної експертизи є: запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

1)визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2)організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3)встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

4)оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів;