Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Викладене ясно свідчить, що при такому особистому і майновому становищі дружини ми маємо справу з невільним шлюбом, точніше, з різко вираженим пережитком його у прусському праві. Особистість дружини закрита в цивільному обігу особистістю її чоловіка. Становище прусської заміжньої жінки аналогічне тому становищу, яке встановлене Кодексом Наполеона у 1804 р. для заміжньої француженки.

Поруч із пережитками невільного шлюбу, у прусському ландрехті говориться не менш виразно про вільний шлюб. В основі цього шлюбу лежать, як ми знаємо, економічні інтереси колишньої сім'ї дружини. Захист цих інтересів відбувався шляхом приватних угод або шлюбних договорів. Необхідність у такому захисті наставала, головним чином, після того, як жінка набула майнової правоздатності у своїй сім'ї і тому могла нести майно зі своєї сім'ї в сім'ю чоловіка. Зовнішнім вираженням вільного шлюбу служить ретельне визначення сторонами умов і наслідків розлучення, долі вдови, а рівно особистого і, особливо, майнового становища заміжньої жінки.

Казуїстичність постанов ландрехту підтверджує їхнє договірне походження у вільному шлюбі, коли юридичне чуже одне одному подружжя, чи навіть батьки нареченої і сам наречений, намагалися шляхом договору заздалегідь передбачити багато подробиць шлюбного життя. Обов'язок чоловіка утримувати дружину і дітей не ґрунтується в стародавньому праві і ландрехті на верховенстві в сім'ї чоловіка, а становить собою також зворотну сторону права чоловіка користатися майном дружини. Таким чином, деякі привілеї дружини, швидше за все, повинні бути пояснені пережитками вільного шлюбу в його первісному вигляді, а не впливом у даному випадку на прусський ландрехт освіченого лібералізму століття. Саме вільний шлюб припускає у чистому вигляді повну роздільність майна подружжя. Усі види майна: окремого, сімейного (приданого) і внесеного, а рівно вільної власності дружини на утримання, отримуване нею від чоловіка, говорять на користь вільного шлюбу. Воля сторін видозмінювати майнові відносини подружжя шляхом договору зайвий раз свідчить про існування вільного шлюбу в прусському ландрехті.

У розділі 5 “Історія розвитку змісту “розлучення”, умов і форм його здійснення” досліджується питання правового становища заміжньої жінки в умовах розлучення в різних його варіаціях.

На початку VI століття від заснування міста Риму поняття про розлучення з'являється не разом з поняттям про шлюб, а тоді, коли останнє поняття досягає значного ступеня досконалості. Шлюб, як показано вище, проходить не одну стадію розвитку, перш ніж створюється погляд на нього як на союз індивідуальний із взаємними правами й обов'язками подружжя; а поняття про розлучення і зароджується саме при такому погляді на шлюб. На попередніх ступенях розвитку шлюбу поняття про розлучення не може ще створитися, тому що шлюб, хоча і є вже індивідуальним і навіть моногамічним, не може бути, однак, названий союзом між чоловіком і жінкою у зв'язку з сильним переважанням погляду на жінку як на рабу свого чоловіка і господаря. Таким чином, поява розлучення вимагає існування більш тонкого, більш досконалого поняття про шлюб, і внаслідок цієї причини воно сталося пізніше, ніж з'явилося взагалі поняття про шлюбне співжиття.

Стосовно тієї форми статевого співжиття, яке називається гетеризмом, внаслідок відсутності при ній міцного, постійного зв'язку між особами різної статі, не може бути і мови ні про шлюб, ні тим більше про розлучення. При індивідуальному шлюбі поняття про розлучення з'являється, як вже було сказано, не відразу, воно виникає тільки тоді, коли жінка трохи піднімається у своєму особистому становищі з первісного рабського становища. При виникненні шлюбу за допомогою викрадення з іншої общини, жінка розглядалася, як бранка і як така, що за стародавнім загальнонародним поглядом (jure gentium) вважалася рабою.

Говорити про розлучення при такій формі статевого співжиття неможливо. Точно так спочатку при встановленні індивідуального статевого співжиття

за допомогою купівлі жінки про розлучення говорити ще не можна, тому що і тут жінка, спочатку попадала в рабське становище. І в тому і в іншому випадку вона прирівнювалася до рухомих речей і поруч з ними здобувалася і відчужувалася. Як коштовна річ, за яку заплачено, можливо, дуже дорого, жінка була дорога чоловіку, але вона була безправна і безмовна. Чоловік міг, звичайно, вигнати жінку зі свого дому. Але навряд чи хто побачить в цьому вигнанні присутність розлучення. Потім слід відзначити, що навряд чи таке вигнання і практикувалося, принаймні важко підшукати для нього мотиви. Навпаки, при описаному порядку для чоловіка не було резону позбавлятися своєї підвладної. Знаходячись у повній його владі, вона не утискувала його ні в чому, не утискувала його й у статевих відносинах, навіть при пануванні моногамічної форми статевого співжиття, вона була йому у всіх відношеннях тільки корисна і навіть необхідна, як годувальниця дітей і як робоча сила. При купівлі для