Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Саме згодом внаслідок родинної любові до дітей, з одного боку, і внаслідок пом'якшуючого впливу релігійних вірувань – з іншого, батько і взагалі рідні дівчини, при її продажі, починають піклуватися про її майбутню долю і вимовляють для неї більш легке становище в домі чоловіка і, насамперед, свободу від тяжкої роботи. Такі договори про продаж для шлюбу значно підняли особисте становище дружини і дали початок поняттю про шлюб у дійсному розумінні слова, а разом з тим створили можливість появи розлучення. Відторгнення дружини в цей час було тісно пов'язане з питанням про повернення плати за неї, називаної в деяких народностей „калимом. « Отже, ідея розлучення з'явилася спочатку не самостійно, а в залежності від обставин чисто матеріальних, економічних. У цьому підлеглому становищі питання про розлучення залишалося увесь час, поки шлюб відбувався за допомогою купівлі нареченої.

З посиленням релігійного освячення шлюбу і, особливо, з появою чисто релігійної форми здійснення шлюбу (confarreatio, Brahma) купівля-продаж для шлюбу виходили із уживання. Ця обставина впливає на лад сімейних відносин. Дружина перестає бути річчю, що купується, і стає подругою чоловіка, яка поряд із ним бере участь у відправленні сімейного культу. При цьому виробляється остаточне поняття про шлюб як союз між чоловіком і жінкою. Усе це не могло не викликати докорінної зміни і в погляді на розлучення, вивівши його з області майнових розрахунків і зробивши відношенням чисто особистим і разом з тим поставивши його під контроль богів. Дружину, введену в

будинок з релігійними церемоніями, не так легко було вислати з дому. Унаслідок цього, якщо взагалі боги дивилися неприхильне на безпідставне розлучення і таке розлучення визнавалося гріхом проти них, то при confarreatio він був гріхом особливим.

Складність сімейних відносин визначається кількістю розлучень. Правова проблема розлучень, починаючи з давнини і закінчуючи сучасністю, дуже складна. Так, наприклад, один із кращих знавців сімейного права, професор Вестермарк, писав, що дуже поширена думка про те, що розлучення – ворог шлюбу, і якщо зробити розлучення дуже легким, то воно може зруйнувати інститут сім'ї. Автор не погоджується з цією точкою зору. Думається, в розлученні необхідні ліки від нещастя і засіб до збереження достоїнства шлюбу, які кладуть кінець союзам, що не заслуговують цієї назви. Дисертант схильний стверджувати, що право на розлучення – ще не запрошення розлучитися!

Слід сказати, що шлюб може бути розглянутий із двох боків: як союз релігійно-моральний і як союз юридичний. Тому і двоякого роду норми визначають шлюбні відносини, – з одного боку вони підлеглі закону релігійно-моральному, і з іншого – юридичному. Питання про розірвання шлюбу також має розглядатися з цих двох точок зору. З погляду морального воно, зрозуміло, є небажане, суперечне ідеї шлюбу. Але закон юридичний переслідує нерідко завдання менш піднесені, ніж моральний, і під впливом потреб співжиття може установити інші норми, ніж останній. Шлюб, як союз моральний, переважно укладається з наміром продовжувати його протягом усього життя; але певні обставини можуть розірвати моральну єдність подружжя і примусити їх за таких умов до продовження шлюбу в силу закону юридичного може бути визнано невідповідним цілям державної політики. Відношення між указаними законами в різних народів і в різні часи не однакове. Одні намагаються звести моральний закон про нерозривне єднання подружжя до закону юридичного і ототожнюють їх, забороняючи розірвання шлюбу; інші, напроти, надаючи шлюбним відносинам визначення закону морального, не зводять їх до необхідності і допускають вільне розлучення. Отже, питання про відношення цих законів є справа часу і місця, і установити тут тверді і вічні правила ще не вдалося жодному законодавцю. Одне тільки можна сказати, спираючись на історичний досвід, що ототожнення цих законів, що спостерігалося зрідка в історії, існувало недовго і наприкінці об'являлося шкідливим для суспільних цілей. Законами юридичними не можна створити моральність, не можна навіть підтримати її на належній висоті; усе, що може зробити закон юридичний, це ліквідувати крайні прояви аморальності. Примус, властивий цьому закону, скоріше порушить, ніж зміцнить суть моральних положень.

Всі цивілізовані народи стародавнього світу розрізняли стосовно шлюбу ці два закони: моральний і юридичний. У євреїв різниця між цими законами виражена була з особливою ясністю. З одного боку закон моральний, закладений самим Богом у серця людей, говорив: “А тому залишить людина батька свого і матір свою і приліпиться до дружини; і будуть (два) одна плоть,,

(Буття, II, 24), так що вони вже не двоє, але одна плоть. „І так, що Бог сполучив, того людина не розлучає” (Євангеліє від Матфея, 5, 6, 19) ; з