Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

В результаті роботи над дисертацією автор дійшов наступних висновків:

1. З виникненням майнової нерівності, тобто вже на вищому ступені варварства, поряд з рабською працею спорадично з'являється і наймана праця й одночасно як необхідний його супутник професійна проституція вільних жінок поряд із примусом рабинь віддаватися чоловікам. Таким чином, спадщина, заповідана груповим шлюбом цивілізації, двоїста, як двоїсте, дволике, внутрішньо роздвоєне, суперечливе й усе, що породжене цивілізацією: з одного боку – моногамія, а з іншого – гетеризм разом із його самою крайньою

формою – проституцією. Гетеризм – це такий же суспільний інститут, як і всякий інший, він забезпечує подальше існування старої статевої волі – на користь чоловіків. На ділі не тільки терпимий, але і широко практикований, гетеризм на словах зазнає осуду. Але цей осуд у дійсності спрямовується не проти причетних до цього чоловіків, а тільки проти жінок; їх нехтують і викидають із суспільства, щоб таким чином знову проголосити, як основний суспільний закон, необмежене панування чоловіків над жіночою статтю. Але разом з тим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч з чоловіком, що скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Разом з одношлюбністю з'являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Поруч з одношлюбністю і гетеризмом непереборним суспільним явищем зробилося і перелюбство, заборонене, строго карне, але невикорінне. Вірогідність походження дітей від законного батька продовжувала, як і раніше, ґрунтуватися якнайбільше на моральному переконанні, і, щоб вирішити нерозв'язне протиріччя, Кодексом Наполеона було введено статтю 312: “батьком дитини, зачатої під час шлюбу, є чоловік”. Образно кажучи – хто останній, той і батько.

Моногамія була першою формою сім'ї, в основі якої лежали не тільки економічні умови – саме перемога приватної власності над первісною, а і природні, засновані на глибоко закладених почуттях, подружніх і родинних. На думку дисертанта, одношлюбність з'являється в історії як заснований на згоді союз між чоловіком і жінкою, як вища форма цього союзу. Але соціально-економічні умови перетворюють цей союз на поневолення однієї статі іншою, як протиріччя між статями. Стара відносна свобода статевих зв'язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності, вона перетворилась на нову форму гетеризму, яка і в період цивілізації крокує за людьми, немов похмура тінь, що лежить на сім'ї. Як стверджують наші сучасники, дев'яносто п'ять відсотків чоловіків генетичне схильні до “походів наліво”. Це як рудимент, що дістався у спадщину від первіснообщинних прабатьків: священний обов'язок перед людством – запліднити якнайбільше самок. Сьогодні потреба в глобальному заплідненні відпала, але рефлекси залишилися.

2. Свобода розлучення збільшує (у надзвичайно здоровій формі) число шлюбів, вона, як це на перший погляд не парадоксально, зміцнює й оздоровлює шлюбні відносини і сприяє їх збереженню, вона зменшує кількість перелюбств і позашлюбних дітей, вона великою мірою олюднює стосунки між подружжям. Право на розлучення – ще не запрошення розлучитися.

3. Жінка не виходила заміж, а її видавали заміж. Цю життєву формулу юристи виразили так: жінка була правоздатна до шлюбу, але не дієздатна до його встановлення. Годі й говорити, що жінка, позбавлена цієї дієздатності, не могла визначати своїх прав і обов'язків стосовно чоловіка. Ці права й обов'язки визначалися не за її волею; сукупність їх склала потім шлюбне право заміжньої жінки, що утворилося всупереч її волі. Заміжня жінка не творила для себе сама об'єктивного права. Дивна, на перший погляд, відсутність у жінки права укладати шлюб і брати участь у створенні норм, які визначають її правове становище в сім'ї, пояснюється дуже просто. Найдавніший уклад життя покоївся на пануванні фізичної сили. Ця сила давала права людині. Сильній же людині не було потреби обтяжувати себе вирощуванням жінки. Зброєю він добуде собі дружину, коли буде в тому йому потреба (викрадення). Добути собі дружину він може й іншими засобами, як, наприклад, шляхом купівлі. Очевидно, той чи інший спосіб здобування жінки виключає для неї всяку можливість вступати в угоду з чоловіком, визначати особисто свої права й обов'язки стосовно нього, як чоловіка.

4. Обидва способи здобування жінки: викрадення і купівля – розрізняються між собою тим, що при викраденні немає угоди, як підстави шлюбу, будь з ким; при купівлі дружини угода складає вже сутність шлюбної угоди, але угода ця відбувається між чоловіком і родичами жінки. Таким чином, при викраденні правове становище заміжньої жінки винятково визначається волею чоловіка, саме визнання викраденої жінки дружиною залежить від викрадача. При купівлі жінки відкривається можливість для її продавця укладати угоду за відомих умов, як гарантією особистості жінки. Дотримання цих умов обов'язкове для покупця жінки.

5. Ідеї невільного і вільного шлюбу, як вираження протилежних матеріальних інтересів рідних сімей чоловіка і дружини, відіграють першорядну роль в організації особистого і майнового становища заміжньої жінки.

6. Договір був у стародавньому праві могутнім правовим фактором у справі поліпшення особистого і майнового становища заміжньої жінки.

7. В Індії, як у Китаї, діти всіх дружин вважаються повноправними і законними, тому