Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

4. Інтереси нової, що утворилася шляхом шлюбу, сім'ї штовхали її, однак, у бік утворення нової (третьої) системи: спільності майна подружжя. Для вироблення і зміцнення в житті цієї системи було потрібно багато часу. Системи, пов'язані з існуванням в житті невільного шлюбу і вільного шлюбу, дуже прості. Вони не вимагають творчості, суворо кажучи, вони заперечують майнові відносини подружжя. Система спільності, навпаки, добре чи погано, але встановлює ці відносини між подружжям. Історія руського права не могла не виробити цієї системи на зміну системи роздільності. Дисертант стверджує, що розвиток майнових відносин подружжя в історії нашого права повинен бути охарактеризований як складний процес, що вимагає самого уважного його вивчення.

Переходячи до огляду особистого становища руської заміжньої жінки у далеку давнину, необхідно, насамперед відзначити основний факт впливу на це становище тієї чи іншої системи майнових відносин між подружжям.

У пам'ятниках права збереглося декілька дуже цікавих у цьому відношенні даних, де говориться, що руські поводяться з дружинами жорстоко і тримають їх у суворій покорі: колись вони поводилися з ними ще лютіше, ніж тепер... Деякі чоловіки прив'язують дружин за волосся і січуть зовсім голих. Такі жорстокості, однак виняткові, і причинами бувають тільки невірність чи пияцтво. Тепер, як здається, чоловіки уже не так жорстоко поводяться з дружинами: принаймні батьки намагаються їх попередити і, видаючи дочок своїх заміж, укладають угоду. Вони жадають від зятя, щоб він забезпечував дружину пристойним одягом, годував її гарною і здоровою їжею, не бив, поводився ласкаво, і пропонують багато інших умов, трохи подібних до тих правил, які приписують в Англії звичаю, що одержали силу закону. Коли договір порушено, вони звертаються з проханням до суду. Це свідчення показує, що не тільки майнові відносини подружжя визначалися договором, як про те було сказано вище, але що саме й особисті відносини подружжя визначалися також за допомогою договору.

У цивільному праві з питань про особисті і майнові права заміжньої жінки французьке законодавство звертає на себе особливу увагу. Тільки в історії французького законодавства ми зустрічаємося з рішучою спробою перебудувати докорінно сучасне правове становище заміжньої жінки. Цивільне законодавство епохи великої революції являє собою виняткове явище. Воно намагалося поставити жінку в зовсім рівне становище з чоловіком, вважаючи, що природне право не установило ніякого розходження в цивільних правах людини в залежності від його приналежності до чоловічої чи жіночої статі. Самий шлюб, як підстава правового становища заміжньої жінки, уявлявся для законодавців французької революції у вигляді договірного відношення, що не відрізняється істотно від звичайного договору. Право повинне сприяти шлюбним з'єднанням, як договорам. Звідси – відсутність (у шлюбі) примусу і дуже широка воля. Залишаючись послідовним, революційне законодавство проголосило свободу розлучення. Розлучення стало можливим не тільки в силу законних до того приводів, але і за взаємною згодою подружжя, а також і з волі одного з подружжя внаслідок простої відмінності характерів. За основною ідеєю законодавців революції, домашня тиранія повинна зникнути. Сімейна влада, створена в інтересах дітей, не повинна більше належати тільки батькові, але, відповідно до природи і стародавніх традицій звичаєвого права, разом батькові і матері. Таким чином, революційне законодавство піднімало матір до правового становища батька. Сім'я ґрунтувалася на свободі, коханні, а не на владі чоловіка і батька.

Що стосується особистого та майнового становища жінки в Україні за звичаєвим правом в період новітнього часу, то його краще розглядати через шлюб, як дзеркало правового становища жінки в Україні. Тому дисертант дослідив у цьому розділі норми шлюбу та умови його складання (умови до одруження; шлюбна правоздатність і перешкоди до шлюбу; передшлюбна угода; складання шлюбу; закінчення шлюбу; особисті та майнові наслідки одруження), а також норми щодо відносин поміж батьками та дітьми (родинна спілка, устрій родини, права на утримання).

Треба зазначити, що звичай в Україні вимагав слідуючих умов до одруження: 1) вік (18-16 років) ; 2) споріднення (покровність та духовне споріднення) ; 3) взаємну згоду молодих одружитися; 4) щоб минув певний термін після смерті попереднього подружжя та непевний, якщо одне з подружжя перебуває у безвісній відсутності; 5) щоб одночасно не було іншого дійсного шлюбу.

Спадкове право – це одна з тих царин, де право звичаєве здобуде можливість якнайширше розвинутись: як відомо, загальний закон у царині селянського успадкування чинності не мав. Спадкове право (спадкувати після батька) переважно належить тим прямим нащадкам спадкодавцем, які складають з ним один двір і ведуть одне спільне господарство. Чимало випадків такого успадковування спостерігається в багатьох селах України і за теперішніх часів.

Цілковиту роздільність майна звичай не знає. Майно подружжя спільне, право порядкувати спільним майном належить чоловікові. На відчужування потрібна згода обох одружених. Жінка може й сама порядкувати й розпоряджатися ним, коли немає чоловіка, який пішов на заробітки або в москалі тощо.

Звичай, що застарів та пережив причини, які викликали його до життя, повинен буде поступитися новому звичаєві, або ще краще – новому законові. Той бо повніше задовольнить нові життєві вимоги та те оточення, що їх склало.

 

 

У підсумках роботи зроблено узагальнення наукових результатів, які, на думку дисертанта, мають стати