+3 8(066) 185-39-18
fперебудові внутрішньодержавного, національного і світового порядку, в зміцненні гарантій прав і свобод особи, в активному запобіганні тоталітаризму.
Заслуговує на увагу і зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Вдосконалення сучасної держави, визнання фундаментальних принципів європейського розвитку створює правові та політичні умови для залучення України до міжнародних стандартів демократії.
Становлення правової державності передбачає генезис особливих правових відносин між громадянином і державою, між органами державної влади, а також оновлену взаємодію між суспільством та політичними силами.
Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як основи демократичного устрою держави та суспільства. Принцип рівності є універсальною категорією і виключає дискримінацію за будь-якою ознакою: раси, кольору шкіри, релігії, соціального статусу.
У 2000 р. Україна разом із 189-ма країнами – членами ООН підписала Декларацію Тисячоліття, в якій сформульовані найважливіші цілі світового розвитку, серед яких одне з основних – досягнення рівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності.
Величезне значення цієї проблеми неодноразово обґрунтовувалося вітчизняним законодавством (Указом Президента України від 26 травня 2005 р. №1135/2005, Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 р. №2866-ІV).
Однією з основних причин гендерної нерівності в Україні є стійкі гендерні стереотипи, відповідно до яких суспільні ролі жінок і чоловіків залежать від так званого «природного» розподілу.
Незважаючи на проголошення Україною рівності прав жінок і чоловіків, численні норми чинного законодавства й досі містять дискримінаційні гендерні „викривлення”. Найкращою демонстрацією цього виступає гендерна асиметрія сучасного уряду України.
Основною проблемою вітчизняного законодавства у сфері гендеру є декларативність його положень. Досить важливо в цьому зв’язку зазначити, що мова має йти про “рівність прав, можливостей” та обов’язково про “рівність результатів”. Про що не наголошують нині на законодавчому рівні. Тому відповідні дослідження, аналіз та їх обґрунтування започатковані в Центрі правових досліджень гендерної політики, що створений при відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, який на сьогодні є єдиною незалежною інституцією такого рівня в державі.
2.2. Проблеми формування правової системи України
Одним з основних завдань незалежної Української держави є створення власної правової системи. Прийняття конституції поклало фундамент для організації системного розвитку нашого законодавства. Але в цьому шляху потрібно вирішити багато проблем [17, с. 122].
За останні роки було прийнято багато законів, не завжди при цьому враховувались загальнолюдські цінності. Часто це відбувалось без відповідної логічної послідовності. Особливо це стосується проблем оподаткування, приватизації, підприємництва. Такі закони вимагали частих змін. В результаті знижується регулюючий вплив законодавства на суспільні відносини. Наявність законів, які не виконуються, приносить великий збиток системі правового регулювання. Тому забезпечення дієвості правових норм -першочергова задача при формуванні правової системи України. Для цього важливо визначити, які групи суспільних відносин мають регулюватися тільки законами, які принципи повинні лежати в основі побудови законодавства.
Особливої уваги потребує законодавче забезпечення системи прав людини. Варто прислухатись до думки деяких науковців стосовно прийняття Закону про Закони. Важливим є системний підхід до формування нового законодавства, особливо в сфері регулювання економіки. Акти соціального регулювання окремих видів діяльності мають базуватись на стрижневому акті. (Такими актами повинні стати Господарський кодекс, Податковий кодекс). Останнім часом практикується включення в закон довгих пояснень, складних визначень. Тексти законів часто носять декларативний характер, вміщують лозунги, заклики. Все це послаблює мотивуюче значення правової норми як ідеальної моделі поведінки. Між тим, чіткі, короткі дефініції, конкретні визначення можуть повністю розкрити ціль закону.
Важливе значення має мова закону. Формування правової держави неможливий процес без підвищення правової культури. На її рівень впливає відношення до права, законів (поважне чи негативне), знання останніх, уміння їх правильно виконувати.
Побудова правової системи потребує науково обґрунтованої концепції розвитку різних галузей законодавства. В цьому велику роль повинні відігравати професіонали-правники.
Професіоналізм прямо залежить від рівня юридичної освіти і юридичної науки взагалі в Україні. Відомо, що цей рівень недостатній для того, щоб забезпечити потреби держави в фахівцях з права, які б відповідали міжнародним вимогам.
Конституцією закріплено, що Україна являється правовою державою.
Досвіду будівництва демократичного суспільства у нас немає.
Незважаючи на це, ми не повинні сліпо запозичувати досвід інших держав у становленні державності. Потрібно спиратись на власні історичні і культурні традиції і цінності.
ВИСНОВКИ
Суспільство – це одна велика система, в якій існує безліч підсистем. Однією з таких підсистем є правова система. Ця правова категорія була введена вченими – юристами для узагальнення усіх відомих правових явищ держави. Кожен автор пропонує свій власний список компонентів правової системи, через це питання складу правової системи ще потребує подальшого розроблення для того, щоб вчені могли знайти спільне вирішення цієї проблеми.
Правова система постає як складне, багатопланове поняття, що містить в собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно – організаційний та ціннісний вплив на суспільні відносини.
Зібравши різні визначення правової системи в одне можна зробити висновок: правова система – це об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов'язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи, юридичну практику, суб'єктивні права і