Правові та деякі психологічні аспекти укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим зі злочинів, учинених групами осіб

 

НЕЛЕДВА Н. В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики (Міжнародний гуманітарний університет)

У статті порушуються актуальні теоретичні, правові та психологічні проблеми укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим під час кримінального провадження. Головна увага звертається як на теоретичні аспекти проблеми (поняття, види, сутність угод), правові основи укладання угод, так і найважливіші психологічні аспекти цього питання.

Ключові слова: угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, види угод, компроміс.

В статье поднимаются актуальные теоретические, правовые и психологические проблемы заключения сделки о признании вины между прокурором и подозреваемым или обвиняемым в ходе уголовного производства. Главное внимание обращается как на теоретические аспекты проблемы (понятие, виды, сущность сделок), правовые основы заключения сделок, так и важнейшие психологические аспекты этого вопроса.

Ключевые слова: соглашение о признании вины между прокурором и подозреваемым или обвиняемым, виды сделок, компромисс.

The article is dedicated to topical theoretical, legal and psychological problems of concluding an agreement between prosecutor and suspect or accused about admission of guilt during criminal proceedings. Attention is focused both on theoretical aspects of problem (definitions, types, essence of agreements), legal basics of concluding agreements, and on most important psychological aspects of this matter.

Key words: agreement about admission of guilt between prosecutor and suspect or accused, types of agreements, compromise.

 

 

Інститут визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим є новелою Кримінального процесуального кодексу України. Цей правовий інститут набув успішного розвитку з прийняттям нового КПК України. Але практика його застосування свідчить про наявність певних проблем у його реалізації. Значно просунулися у напрямку вдосконалення договірних правовідносин науковці (В. І. Бояров, Г. П. Власова., О. Г. Добровольська, Д. О. Лупенко, П. В. Пушкар, В. М. Тертишнік, Г. П. Середа та ін). Разом із тим серед учених немає єдності стосовно поняття, значення даного виду угод для кримінального процесу, наукові публікації свідчать про дискусійність окремих аспектів цього питання, а також про те, що законодавець не достатньо врегулював інститут угод, деякі норми Кримінального процесуального кодексу України потребують удосконалення, зокрема, не врегульовано правове положення підозрюваного, обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення тощо. Фрагментарно розкрита і проблема психологічної сутності укладання угод, недостатньо досліджений психологічний механізм укладання угоди про визнання винуватості за злочинами, вчиненим групами осіб в умовах конфлікту між особою, яка іде на співпрацю з прокурором та тими суб’єктами, кримінальні діяння яких вона з ризиком для здоров’я та життя на основі певних мотивів допомагає розкрити. Наведені вище факти вказують на нагальну необхідність продовження наукових досліджень у даному напрямку.

Результати дослідження. Як свідчить практика кримінального провадження, найбільш складними для розкриття та розслідування являються злочини, які вчинені групою осіб (дві або більше осіб без або за попередньою згодою) і особливо складними є злочини, вчинені організованою групою, а надскладними – вчинені злочинною організацією, кожний із яких потребує зусиль, і не одного слідчого, а як правило, слідчо-оперативних груп, слідчих бригад.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 28 УК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Нові можливості у вирішенні завдань протидії групової злочинності з’явилися з введенням інституту кримінального провадження на підставі угод, а саме, ініціювання та укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Угода стала важливим інструментом, за допомогою якого у правоохоронних органів з’явилась додаткова можливість вирішити завдання кримінального процесу України. Кримінально-правові зобов’язання, які виникають в угодах – важливий і необхідний елемент більш ефективного функціонування кримінального процесу.

Укладання угоди про визнання винуватості можливе у кримінальних провадженнях за 55% статей Кримінального кодексу України [13, с. 818-819].

На жаль, у Кримінальному процесуальному кодексі України поняття угоди не розкривається. Окремі автори трактують це поняття по-різному: як юридичну домовленість [10, с. 8]. Інші – як погодження підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та державного обвинувача – з другого [11, с. 93]; як процес, під час якого обвинувачений (підсудний) і обвинувач у кримінальному провадженні розробляють взаємоприйнятне рішення, що підлягає затвердженню судом [7, с. 37]; як процес досягнення угоди в кримінальному процесі [4, с. 455]. На наш погляд, «погодження», «процес... розроблення рішення», «процес досягнення угоди» – це підготовчі дії, які можуть