Правові та деякі психологічні аспекти укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим зі злочинів, учинених групами осіб

У разі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Не дивлячись на те, що в статті 472 КПК, в якій розкривається зміст угоди про визнання винуватості, серед інших зазначаються «... обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце). « у ст. 470 КПК України, в якій прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов’язаний враховувати такі обставини: 1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; 2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри) ; 3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; 4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень».

Законодавець заклав дуже важливу основну вимогу при укладанні таких угод, зокрема, наявність суспільного інтересу. Суспільство зацікавлене, передусім, у викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, особливо латентних, зменшенні рівня злочинності, в запобіганні, виявленні, викритті та припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких злочинів.

Зміст цієї статті вказує на центральну мету введення такого інституту – це сприяння досудовому розслідуванню, активна співпраця зі слідчим, прокурором, судом, а це, на наш погляд, означає, що без реальної допомоги слідству у викритті кримінального правопорушення, вчиненого як ним особисто, так і іншими особами, угоди такого виду, як правило, не буває, про що також свідчить практика застосування цього інституту. Тому по злочинам, вчиненим групою осіб, головною метою укладання угоди являється не лише визнання підозрюваним (обвинуваченим) винуватості, а його активна співпраця з органами досудового розслідування, судом.

Вивчення матеріалів практики свідчить про те, що угоди про визнання винуватості можуть бути різних видів: в залежності від ініціатора укладання угоди – за ініціативою прокурора чи за ініціативою підозрюваного (обвинуваченого) ; за часом укладання угоди – під час досудового розслідування чи після завершення досудового розслідування до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку; за кількістю осіб, з якими укладено угоду – з однією особою, з декількома, зі всіма особами кримінальної групи; за об’ємом співпраці з підозрюваним чи обвинуваченим – для рішення тактичних чи стратегічних завдань із розслідуваного злочину, для вирішення питань з інших кримінальних правопорушень; за тривалістю співпраці – короткочасна взаємодія, на період розслідування злочину, вчиненого підозрюваним чи обвинуваченим, і тривала співпраця, яка продовжується і після завершення розслідування; за характером – угоди про визнання винуватості, які містять обов’язок підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою; угоди про визнання винуватості, які не містять обов’язку підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою. Але на практиці останнє можливо тільки в ситуації, коли злочин вчинено одноособово, а коли кримінальне правопорушення вчинено в групі, то у такому випадку підозрюваний чи обвинувачений, який укладає з прокурором угоду, повинен взяти на себе зобов’язання щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (ами).

Проблема схилення окремих членів злочинної групи, особливо організованих, до співпраці з правосуддям дуже складна, і шляхи її вирішення знаходяться в психологічних механізмах діяльності групи, у взаємовідносинах членів групи.

Вперше правильне визначення групи для свого часу дав Гоббе у книзі «Левиафан», як «. певного числа людей, об’єднаних загальними інтересами або загальною справою» [14, с. 244].

У психології традиційно визначають групу «як сукупність людей, зв’язаних загальною метою, при досягненні якої можуть бути задоволені індивідуальні потреби її членів» [15, с. 121].

Група – це «реально існуюче утворення, в якому люди зібрані разом, об’єднані за якоюсь загальною ознакою, різновидом спільної діяльності, або вони перебувають у схожих умовах, обставинах (а також у реальному процесі їхньої життєдіяльності), певним чином усвідомлюючи свою приналежність до цього утворення» [16, с. 137-138].

У соціальній психології виділяють такі ознаки групи: усвідомлення кожним учасником своєї приналежності до групи; наявність загальної мети; сумісна діяльність; взаємодія та взаємозв’язок між членами групи; особовий склад групи; мотивація; розподіл функцій, наявність визначеної функціональної структури, що включає в себе виконання певних обов’язків, ієрархію статусів, «лідер-підвласні особи», спеціалізація в групі; сумісні емоційні стани (переживання успішно виконаних дій тощо) ; наявність міжособистісних відношень, підпорядкованих груповим нормам, звичаям, інтересам; конформність особи в групі [15, с. 121-153].

Серед груп людей особливе місце в психології займають злочинні групи, і зокрема організовані, які характеризуються, насамперед, асоціальною, антигромадською спрямованістю своєї діяльності, що виявляється і в особливостях групових переживань, думок і оцінок, у специфіці психологічного спілкування членів групи один із одним, і, що особливо важливо, у суспільно шкідливому поводженні. Для такої групи характерне зневажливе, іноді цинічне відношення до суспільних цінностей, байдуже або негативне ставлення до вимог соціальних і моральних вимог.