Правові та деякі психологічні аспекти укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим зі злочинів, учинених групами осіб

Організована злочинна група в юридичній психології розглядається, як спеціалізований соціально-психологічний механізм, який направлений на систематичну злочинну діяльність, що збільшує суспільну небезпеку такої діяльності, об’єднання, яке відрізняється «спільністю злочинних інтересів і умислу, стійкими внутрішньогруповими зв’язками та рольовою диференціацією [18, с. 319].

У зв’язку з вищезазначеним для схилення підозрюваного чи обвинуваченого за злочини, вчинені групою осіб, до визнання винуватості та співпраці для забезпечення швидкого досудового розслідування, викриття більшої кількості кримінальних правопорушень; у запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень, або правопорушень більшої тяжкості, прокурору необхідно розумітися в тих взаємовідносинах, які склалися в злочинній групі.

У психологічній літературі зазначається, що компетентний фахівець із конфліктних взаємовідносин повинен мати добрий рівень спеціальних професійних знань та навичок, зокрема:

• збирати інформацію та вести спостереження за станом конфлікту за такими параметрами: суб’єкти конфлікту, їх інтереси, цілі, позиції, наміри, ступінь розвитку конфліктної свідомості; учасники конфлікту, їх інтереси, цілі, позиції, наміри, ступінь розвитку конфліктної свідомості; предмет конфлікту; шляхи, способи і засоби досягнення учасниками конфлікту своїх цілей у конфлікті; характеристика ресурсних можливостей учасників конфлікту для досягнення своїх цілей; втрати й збитки учасників конфлікту, понесені ними під час конфлікту; рівень розвитку конфлікту, його масштаб та інтенсивність;
• виявляти генезис конфлікту: аналіз конфліктостворюючих чинників, причин, умов, джерел і рушійних сил розвитку конфлікту; оцінка співвідношення сил учасників конфлікту; сильні й слабкі сторони учасників конфлікту; оцінка масштабності, тривалості, інтенсивності конфлікту; типологія й класифікація оцінки; політична, правова, моральна, аксеоло- гічна оцінки;
• прогнозувати перебіг конфлікту: визначення найбільш важливих для даної ситуації чинників; складання списку обмежень; побудова прогностичної моделі конфлікту; можливі сценарії поведінки учасників конфлікту, оцінка їх ймовірності, вибір найбільш можливих із них і написання загального сценарію; прогнозування результатів конфлікту (позитивних, негативних наслідків, «ціни» перемоги, користі тощо) ; перевірка точності прогнозу тощо;
• здійснювати вибір оптимальної тактики та стратегії дій, скласти план найбільш важливих заходів, за допомогою яких передбачається досягти необхідного результату [12, с. 126, 140].

При цьому, на наш погляд, для забезпечення успіху співпраці підозрюваних чи обвинувачених із судовими та правоохоронними органами, з проведенням детального аналізу взаємовідносин у злочинній групі, необхідно також: використати встановлені протиріччя між особами групи для виявлення та спонукання тієї особи, яка в даній ситуації може реально схилитися до угоди про визнання винуватості та співпраці з органами правосуддя; змоделювати та спланувати до реалізації комбінацію можливого використання інформації даної особи під час доказування в кримінальному провадженні; прийняти відповідні заходи захисту особи від ризиків. Крім цього, необхідно також передбачити заходи відновлення психологічного стану особи, яка діяла в умовах ризику на підставі угод про визнання винуватості.

Вивчення практики застосування угод про визнання винуватості свідчить про те, що суди не завжди затверджують їх із-за неконкретності угод стосовно обставин, які відносяться до дій підозрюваного чи обвинуваченого у вирішенні суспільного інтересу. На наш погляд таке положення склалося через недостатнє врегулювання прав та обов’язків прокурора, підозрюваного (обвинуваченого) у зв’язку з укладанням угоди про визнання винуватості.

Особливо гостро це питання стоїть при розслідуванні кримінальних правопорушень, скоєних у складі організованих злочинних угруповань, злочинних організацій, зокрема, при вирішенні питань щодо безпеки особи, з якою укладено угоду у зв’язку з її співпрацею з органами правосуддя. На наш погляд, в КПК України повинні бути передбачені права і обов’язки сторін при укладанні та реалізації угод, в тому числі тих, які стосуються безпеки. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» № 3782-ХІІ від 23. 12. 1993 право на забезпечення безпеки у кримінальному провадженні, за наявності відповідних підстав, окрім інших учасників кримінального судочинства надано: 1) особі, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення, або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень; 2) підозрюваному, обвинуваченому.

При цьому необхідно мати на увазі, що надання прокурором гарантій забезпечення безпеки підозрюваному (обвинуваченому) при підготовці, укладанні угоди про визнання винуватості є головним аргументом серед інших щодо отримання згоди останнього на співпрацю, тому такі умови повинні бути внесені до тексту угоди.

Висновки. На завершення необхідно наголосити на тому, що серед пріоритетних напрямків захисту особи в сфері кримінальної юстиції можливо назвати: розвиток інституту угод; дослідження психологічних аспектів діагностики конфліктних відносин між правопорушниками в кримінальних групах; продовження розробки правового положення прокурора, підозрюваних (обвинувачених) під час підготовки, укладання та реалізації угод про визнання винуватості і вдосконалення реального механізму використання в кримінальному провадженні зазначеного інституту, відновлення психологічного стану особи, яка діяла в умовах ризику на підставі угод про визнання винуватості тощо.