Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

Вплив кожного із цих факторів на організм людини залежно від їхньої інтенсивності оцінюють за бальною шкалою від 1 до 6 шляхом порівняння фактичної інтенсивності дії цих факторів з нормативними показниками, які подані в табл. 2 та 3.

Таблиця 2

Оцінка умов праці за санітарно-гігієнічними факторами

 

Таблиця 3

Оцінка умов праці за психофізіологічними факторами

 

Серед факторів враховують також облаштування робочого місця та робочу позу працівника, які в сукупності утворюють одинадцять способів облаштування робочих місць.

Якщо на робочому місці на працівника діють тільки фактори, які оцінюють в один чи два бали, то під їхнім впливом, зазвичай, формуються умови праці першої та другої категорії. Такі умови праці можна вважати зразковими.

За наявності на робочому місці факторів, які мають оцінки більші, ніж два бали, у працівників можуть сформуватися межові та патологічні стани. Такі умови праці вимагають поліпшення.

Найбільший вклад в інтегральний показник важкості праці вносить фактор, який має максимальну бальну оцінку. Тому, обґрунтовуючи шляхи поліпшення умов праці, спершу треба віднайти способи усунення цього фактора. Усунення факторів, які мають невисокі бальні оцінки, зазвичай, є малоефективним і тільки зумовлює додаткові економічно необґрунтовані витрати.

Згідно санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень (ДСН 3.3.6.042-99 “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”) визначення категорії важкості праці здійснюють на основі загальних енерговитрат організму. За величиною енерговитрат фізичні роботи поділяють на три категорії:

• легкі (категорія I), що охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105 – 140 Вт (90 – 120 ккал/год) – категорія Iа (виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження) та 141 – 175 Вт (121 – 150 ккал/год) – категорія Iб (виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням);
• середньої важкості (категорія II), що охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 – 232 Вт (151 – 200 ккал/год) – категорія IIа (пов’язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження) та 233 – 290 Вт (201 – 250 ккал/год) – категорія IIб (виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням);
• важкі (категорія III), що охоплюють види діяльності, при яких виграти енергії становлять 291 – 349 Вт (251 – 300 ккал/год) (пов’язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль).

Виходячи із важкості праці та її впливу на фізіологічний стан людини, обґрунтовано режими праці і відпочинку, які передбачають щоденний відпочинок (позмінна робота), щотижневий відпочинок (вихідні дні) і щорічний відпочинок (щорічна відпустка).

Нормальна тривалість робочого часу працівників у нашій країні не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен тривати не менше 42 годин, а щорічна відпустка надається працівникам не менш як на 24 календарні дні за відпрацьований календарний рік, який відлічується від дня укладення трудового договору (для осід до 18 років ‒ 31 день). Для створення сприятливих умов збереження здоров’я окремих категорій працівників встановлена скорочена тривалість робочого часу, зокрема, для працівників віком від 16 до 18 років ‒ 36 годин, 15 ‒ 16 років ‒ 24 години на тиждень, а для працівників, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу має бути не більше як 36 годин на тиждень.

 

Атестацію робочих місць за умовами праці проводять на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форм власності і господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали з потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхніх спадкоємців.

Головна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестацію робочих місць проводять відповідно до “Положення про гігієнічну класифікацію праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу” (№ 529 від 27.12.2001 МОЗ). За гігієнічною класифікацією умови праці поділяють на чотири класи:

‒ перший клас (оптимальні умови праці), за яких зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності (оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів визначені лише для мікроклімату і факторів трудового процесу; для інших факторів оптимальними вважають такі умови праці, за яких несприятливі факторів виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих як безпечні для населення);

‒ другий клас (допустимі умови праці), що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їхніх спадкоємців у найближчому і віддаленішому періодах;

‒ третій клас (шкідливі умови праці), що характеризуються такими