Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

• не менше двох факторів третього ступеня відхилення від норм;

• не менше одного фактора третього ступеня і трьох факторіів першого чи другого ступеня відхилення від норм;

• не менше чотирьох факторів другого ступеня відхилення від норм;

• наявність в повітрі робочої зони хімічних речовин гостронаправленої дії першого чи другого класу небезпеки.

 

2. Мікроклімат виробничих приміщень 

Мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях ‒ умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.

Мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеорологічних умов, часу доби та пори року, теплофізичних особливостей технологічного процесу, умов опалення та вентиляції.

 

 

 

2.1. Нормалізація параметрів мікроклімату

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Оптимальні мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності. 

Допустимі мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності. 

Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю. 

Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюються для постійних і непостійних робочих місць.

Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища (tСД) – середня величина температури зовнішнього повітря, виміряна у певні години доби через однакові інтервали часу. Вона приймається за даними метеорологічної служби. При tСД +10 ºС і нижче – холодний період, а якщо tСД  вища +10 ºС – теплий період року. 

При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників.

При виконанні робіт операторського типу, пов’язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22 – 24 ºC, відносна вологість 60 – 40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/с).

 

 

 

2.2. Визначення та контроль параметрів мікроклімату

Для того, щоб визначити чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної реєстрації температури застосовують самопишучі прилади – термографи.

Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило, на рівні 1,3 – 1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2 – 0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3 – 5 м/с) та чашкові (1 – 20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) – термоанемометри та кататермометри.

 

2.3. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

1. Удосконалення технологічних процесів та устаткування (впровадження технологій та обладнання, які не пов’язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву).

2. Раціональне розміщення технологічного устаткування (розміщення тепловипромінюючого обладнання під аераційним ліхтарем, в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках).

3. Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. 

4. Раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря.

5. Раціоналізація режимів праці та відпочинку (скорочена тривалість робочої зміни, введення додаткових перерв; відпочинок у приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами, а за їх відсутності ‒ наприклад, в гарячих цехах, охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови; при роботі на відкритому повітрі взимку ‒ приміщення для зігрівання з температурою