Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

S = a ∙ b + 2h ∙ (a + b), 

де а, b, h – параметри приміщення, м.

Під час виділення у приміщенні надлишкової вологи кількість припливного повітря визначають за формулою:

 , 

де L – об’єм повітря, необхідний для зниження відносної вологості до вимог ГОСТ 12.1.005-88 та ДСН 3.3.6.042-99, м3/год; ∑m – сумарна кількість надлишкової вологи в приміщенні, г/год, причому:

 

 

∑m = n ∙ W,

n – кількість працюючих; W – кількість вологи, яку виділяє організм людини протягом години, г/год;  – густина повітря при температурі приміщення, кг/м3; dвн, dзовн – вміст вологи відповідно у внутрішньому та зовнішньому повітрі при заданій температурі (абсолютна вологість), у грамах на 1 кг сухого повітря г/кг, причому:

 ,

 , 

де вн і зовн – відносна вологість відповідно внутрішнього та зовнішнього повітря, %; рнас (або dмакс) – максимальний вміст вологи у повітрі при заданій температурі, г/кг.

Для приміщень, де немає шкідливих виділень (або кількість їх незначна) приплив (витяжку) повітря можна визначити за кратністю повітрообміну (К) – відношенням об’єму вентиляційного повітря L (м3/год) до об’єму приміщення V (м3):

 

Кратність повітрообміну показує скільки разів протягом години необхідно замінити весь об’єм повітря в даному приміщенні для створення нормальних умов повітряного середовища. Визначивши за довідником кратність повітрообміну, можна порахувати об’єм припливного повітря чи витяжки.

Для приміщень, де не утворюються шкідливі виділення та надлишкове тепло і немає необхідності у створенні метеорологічного комфорту, можна використати формулу: 

 

де l – мінімальне подання повітря на одного працівника відповідно до санітарних норм (при об’ємі приміщення, що припадає на одного працівника, до 20 м3 – 30 м3/год, а при об’ємі більше 20 м3 – 20 м3/год); п – кількість працівників в приміщенні.

При розрахунку місцевої витяжної вентиляції (зонт, панель, шафа) кількість повітря, що вилучається можна порахувати за формулою:

 ,

де F – площа перерізу отвору місцевої витяжки, м2; v – швидкість руху вилученого повітря в цьому отворі (приймається від 0,5 до 1,7 м/с в залежності від токсичності та леткості газів і парів); 3600 ‒ перевідний коефіцієнт із секундної продуктивності в годинну.

 

3.2.3. Основні вимоги до систем вентиляції 

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:

– створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);

– повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;

– не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

– не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

– бути доступними для управління та ремонту під час екплуатації;

– не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).

Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря. Проте, при вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід враховувати і економічні чинники.

 

4. Освітлення виробничих приміщень. Нормування та розрахунок природного і штучного освітлення

Майже 90% усієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно з статистичними даними до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань.

 

4.1. Основні вимоги до виробничого освітлення

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

– створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не нижчу за встановлені норми;

– не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

– забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

– не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

– повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

– не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

– повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним. 

 

 

 

4.2. Види виробничого освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природне, штучне, комбіноване. 

Природне освітлення – це освітлення приміщень світлом неба (прямим і відбитим), яке проникає крізь світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях. 

Природне освітлення поділяється на: 

– бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється крізь світлові прорізи у зовнішніх стінах;

– верхнє, що здійснюється крізь ліхтарі, світлові прорізи у місцях перепаду висот будинку;

– комбіноване – поєднання верхнього та бокового