Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення (рециркуляція), що практикується в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів в гарячих цехах, повітряних та повітряно-теплових завіс, призначених для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів. Їх конструкція повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря, при цьому не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Основними факторами при виборі типу місцевої витяжки є: характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.

Аварійну вентиляцію влаштовують тільки витяжною.

Кондиціонування повітря ‒ створення і автоматичне підтримання в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов, постійних або таких, що змінюються в заданій програмі, параметрів повітря: температури, вологості, чистоти і швидкості руху. Використовується для забезпечення оптимальних санітарно-гігієнічних умов, створення яких звичайною вентиляцією неможливе, або як складова технологічного процесу. Кондиціонер складається із зовнішнього повітропроводу, фільтра для очищення повітря від механічних домішок, камери для підігріву (взимку) чи охолодження (влітку) повітря, камери для доочистки (промивки) або зволоження водою, яка подається форсунками, камери, де калориферами остаточно формується температура повітря, вентилятора, який подає повітря через повітропровід у робоче приміщення.

Нормативи з облаштування вентиляційних систем задаються в ДБН В.2.5-67:2013 “Опалення, вентиляція і кондиціонування” та інших галузевих нормативних документах.

 

3.2.2. Методи розрахунку систем штучної вентиляції

Основне завдання розрахунку загальнообмінних систем штучної вентиляції – визначити кількість повітря, що необхідно подати і вилучити з приміщення. 

Згідно ДБН В.2.5-67:2013, нормативні значення продуктивності вентиляційної системи визначаються в залежності від типу шкідливості, що наявна в приміщенні (надлишок теплоти, вологи, випарів, газів, пилу), а за її відсутності – за кількістю людей, які знаходяться в приміщенні, або нормативними показниками кратності:

Для цехів, де виділяються шкідливі речовини, повітрообмін визначають за кількістю шкідливих газів, парів, пилу, що надходять в робочу зону, з метою розбавлення їх приливним повітрям до гранично допустимих концентрацій:

 ,

де L – кількість припливного повітря за одиницю часу, яке необхідно ввести в приміщення для зменшення вмісту шкідливої речовини (парів, газів, пилу) до гранично допустимих концентрацій, м3/год; G – кількість шкідливої речовини, що виділяється у приміщення за годину, мг/год; C – концентрація шкідливої речовини у повітрі, яке видаляється (≤ ГДК), мг/м3; C0 – концентрація шкідливої речовини у припливному повітрі (≤ 0,3 ГДК), мг/м3.

Для цехів з виділенням надлишкового тепла кількість припливного повітря визначається із умови асиміляції цього тепла: 

 

де L – кількість припливного повітря за одиницю часу, яке необхідно ввести в приміщення для поглинання надлишкового тепла, м3/год; с – масова питома теплоємність повітря при постійному тиску, причому  ;   – густина зовнішнього (припливного) повітря, кг/м3; tвн і tзовн – температура відповідно внутрішнього і зовнішнього повітря, C, причому температура припливного повітря приймається на 5 – 10 C нижчою, ніж температура повітря в приміщенні; Qнадл – надлишкове тепло, яке визначається різницею тепла, що надходить в приміщення (Qнадх) та втратами тепла з приміщення (Qвідх), ккал/год:

 

 

де

 

Q1 – надходження тепла від техніки, ккал/год, причому:

 

де 860 – тепловий еквівалент, ккал/кВт; k – коефіцієнт втрат; N1 – потужність техніки; n – кількість одиниць техніки.

Q2 – надходження тепла від світильників, ккал/год, причому:

  

де 860 – тепловий еквівалент, ккал/кВт; k – коефіцієнт втрат (k = 0,9 для потужних ламп розжарювання, 0,95 – для ламп розжарювання малої та середньої потужності, 0,4 – 0,6 – для люмінісцентних ламп); n - кількість світильників; N2 – споживана потужність світильників, кВт, причому:

N2 = pп ∙ S,

де pп – питома потужність освітлення, Вт/м2; S – площа приміщення, м2.

Q3 – надходження тепла від людей, ккал/год, причому:

 

де 860 – тепловий еквівалент, ккал/кВт; n – кількість працюючих; qлюд – надходження тепла від однієї людини.

Q4 – надходження тепла від сонячної радіації через вікна, ккал/год, причому:

 

де n – число вікон; S – площа одного вікна, м2; k – коефіцієнт, який враховує матеріал віконного переплетення; qскл – надходження тепла через 1 м2 вікна при різній орієнтації вікон відноcнo сторін світу.

Qвідх – втрати тепла з приміщення через стіни, двері, вікна, ккал/год, причому:

 ,

де  – теплопровідність стін, ккал/(год ∙ град ∙ м);  – товщина стін, м; S