ЛР Кз = 1,3 – 1,5; для ГРЛ Кз = 1,5 – 2,0); Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,15 для ламп розжарювання та ДРЛ; Z = 1,1 для люмінесцентних ламп, якщо відношення L/h не перевищує встановлених значень); N – кількість світильників; п – кількість ламп у світильнику; η – коефіцієнт використання світлового потоку, який визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі і типу світильника (для світильників з ЛР η = 0,1 – 0,71; з ГРЛ η = 0,2 – 0,97).
Пошук
Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці
Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
62
Мова:
Українська
Показник приміщення і знаходять за формулою:
де а і b – довжина і ширина приміщення, м; hp – висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м. При величині показника приміщення і > 5 коефіцієнт використання приймається як при і = 5.
Обчисливши світловий потік лампи Фл, вибирають найближчу стандартну лампу, причому її світловий потік не повинен відрізнятись від розрахункового більш ніж на (–10) – (+20)%. При неможливості вибрати лампу з таким наближенням, коректується кількість ламп у світильнику (п), або ж кількість світильників (N). Якщо вже є відомим вид світильника і тип ламп в ньому, тобто відомий світловий потік світильника, то розрахунок зводиться до визначення N. Інколи формула для визначення світлового потоку лампи світильника може бути використана і для перевірочного розрахунку, коли визначається очікувана освітленість поверхні при відомих усіх інших значеннях.
Коли як джерела світла використовуються люмінесцентні лампи, то їх доцільно розташовувати рядами. Оскільки довжина цих ламп значна, необхідно співставляти сумарну довжину ряду світильників з люмінесцентними лампами з довжиною приміщення. При цьому можливі такі віипадки:
– сумарна довжина світильників, що розташовані в ряд, перевищує довжину приміщення: необхідно застосувати більш потужні лампи, у яких світловий потік на одиницю довжини більший, або збільшувати кількість рядів, чи компонувати ряди із подвоєних, потроєних і т.д. світильників;
– сумарна довжина ряду світильників рівна довжині прміщення: необхідно встановити неперервний ряд світильників;
– сумарна довжина ряду світильників менша довжини приміщення: необхідно світильники розмістити в ряд через рівномірні проміжки, які, як правило, не повинні перевищувати 0,5 розрахункової висоти.
5. Вібрація
Вібрація – це механічне коливання твердих тіл, яке виникає при зсуві центру ваги тіла, що рухається, обертається або при періодичній зміні форми тіла порівняно зі статичним його станом.
Вібрація серед усіх видів механічних впливів для технічних об’єктів найбільш небезпечна. Знакозмінні напруження, викликані вібрацією, сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин та руйнуванню, викликають відмови машин, приладів.
Генерується вібрація ручним інструментом, верстатами й механізмами і сприймається тілом людини при безпосередньому контакті. Людина починає відчувати вібрацію при швидкості коливань 1 • 10-4 м/с.
5.1. Класифікація вібрацій
Згідно ДСН 3.3.6.039-99 “Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації”, за способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на загальну (передається переважно через опорні поверхні тіла людини, яка сидить чи стоїть) та локальну (передається через руки працюючих). У виробничих умовах часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації – загальної та локальної.
Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на категорії:
• категорія 1 ‒ транспортна (діє на працівників на робочих місцях у транспортних засобах, зокрема сільськогосподарській техніці (трактори, комбайни), вантажних машинах, снігоприбирачах, гірничо-шахтарному рейковому транспорті тощо);
• категорія 2 – транспортно-технологічна (виникає при роботі машин, які виконують технологічні операції в стаціонарному положенні (крани промислові та будівельні) або при переміщенні по спеціально підготовлених поверхнях виробничих приміщень, виробничих майданчиків (гірничі комбайни, бетоноукладчики));
• категорія 3 – технологічна (впливає на операторів стаціонарних машин (верстати, метало- та деревообробне, пресувально-ковальське обладнання, насосні агрегати, обладнання для буріння свердловин, очищення та сортування зерна тощо) або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації), яка за місцем дії поділяється на типи:
‒ на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємств;
‒ на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших приміщень, де нема джерел вібрації;
‒ на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, конторських приміщень, обчислювальних центрів, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.
Локальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на:
‒ викликану ручними машинами та ручними механізованими інструментами, органами керування машин;
‒ викликану ручними інструментами без двигунів та деталями, які обробляються.
Загальну та локальну вібрації за часовими характеристиками поділяють на:
‒ постійні;
‒ непостійні, які поділяються на:
• коливні, рівні яких безперервно змінюються в часі;
• переривчасті, коли контакт з вібрацією в процесі роботи переривається більше як на 1 с;
• імпульсні, які складаються з одного або кількох вібраційних впливів, кожен тривалістю менше 1 с.
За напрямком дії загальну вібрацію характеризують з урахуванням осей ортогональної системи координат: як діючу у вертикальному напрямку (перпендикулярному опорним поверхням тіла) ‒ вісь Z, горизонтальному повздовжному (спина – груди) ‒ вісь X, горизонтальному поперечному (праве плече ‒ ліве плече) ‒ вісь Y; локальну ‒ як діючу вздовж осі Х, що паралельна осі місця захвату джерела вібрації (держака, кермового колеса, ручних важелів