Предмет і метод економічної теорії

Трастові  (довірчі)  операції  —  операції  банків  щодо  управління  майном  та  виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів.

Структура трастових операцій для юридичних осіб:

—платіжні операції;

—гарантування позик;

—продаж цінних паперів на фондовому ринку та зберігання їх;

 

—управління майном і т. ін.

Для фізичних осіб трастові операції здійснюються у формах:

—         тимчасове управління майном осіб, позбавлених права на управління (неповнолітні, недієздатні особи);

—вкладення грошей у цінні папери та нерухомість;

—сплата податків;

—управління майном за дорученням клієнта тощо.

Види спеціалізованих комерційних банків.

Ощадні банки — фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення,

залученні грошових заощаджень громадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний  банк  —  банк,  що  спеціалізується  на  наданні  довгострокових  кредитів  під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених неру- хомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Він з’ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

ІІІ. До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інститути —  всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу. Вони здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення і платності. Ці інститути все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі вони мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі — шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери. Страхові компанії, що страхують життя, надають довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхування, — короткострокові. За законодавством деяких держав страхові компанії можуть виступати самостійними суб’єктами кредитного ринку.

Пенсійні фонди — акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють  за  формою  організації  управління  та  за  структурою  активів.  Так,  мають  місце пенсійні  страхові  фонди,  управління  якими  здійснюють  страхові  компанії,  а  також  пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні засоби інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних надходжень).

Фондові біржі, брокерські фірми, інвестиційні та фінансові компанії та інші організаційні форми небанківських фінансових інститутів доповнюють структуру кредитної системи.

 

3.Акціонерний капітал. Цінні папери та фондова біржа.

 

В ринковій економіці відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний  капітал,  з  іншого  —  його  відображення  в  цінних  паперах.  Реальний  капітал

 

функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовому ринку як фіктивний капітал. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Одна з особливостей  реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Фіктивний капітал представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов’язаними з відтворенням. Проте цінні