Предмет і метод економічної теорії

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов’язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали   були   недостатніми   для   організації   крупних,   конкурентоспроможних   підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

Щоб отримати право на створення акціонерного товариства, його грюндери, тобто засновники (зазвичай, це великі капіталісти), повинні попередньо зібрати відповідну грошову суму.  Конкретний  розмір  цього  капіталу,  порядок  затвердження  статуту  і  вся  процедура заснування акціонерних товариств регулюються законодавством кожної країни. Після того, як зібраний грюндерами акціонерний капітал досяг передбаченого статутом розміру і товариство зареєстровано, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. На щорічних загальних зборах акціонерів заслуховується звіт правління та затверджується баланс.

Створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Засновницький прибуток — одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницьким доходом. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство. Він виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні.

Механізм утворення цього прибутку такий. Припустимо, що засновано АТ з реальним капіталом в 1 млн. дол. На цю суму засновниками випускаються акції. Якщо, наприклад, передбачений щорічний фонд прибутків (для виплати дивідендів), які розподіляються між акціонерами, дорівнює 90 тис. дол., а позичковий процент — 3, то в цьому разі акції на 1 млн. дол.

 

будуть продані за 3 млн. дол. З цієї суми 1 млн. дол. спрямовуватиметься на заміщення витрат засновників на реальні вкладення капіталу, а 2 млн. дол. становитимуть прибуток, який і буде привласнений засновниками.

Формально вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Проте в практиці товариством управляє група крупних акціонерів, яким належить контрольний пакет акцій  (теоретично  трохи  більше  50 %),  тобто  така  частка  акцій,  яка  дає  змогу  повністю контролювати і розпоряджатися діяльністю товариства. Досвід свідчить, що контрольний пакет акцій не обов’язково повинен складати понад половину акціонерного капіталу, інколи достатньо навіть його 20—25 % і менше. Це пов’язано з рядом обставин: по-перше, з тим, що не всі акції дають право голосу; по-друге, із значним зростанням чисельності членів акціонерних товариств (розпорошенням акцій); по-третє, в роботі загальних зборів, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх акціонерів, а також акціонерів, які проживають у віддалених районах або за кордоном.

Акціонерні товариства в своєму розвитку пройшли кілька етапів з властивими для кожного з них характерними особливостями. Так,  ознакою створення акціонерних товариств на першому етапі було те, що на той час для проведення подібних заходів не залучалися кошти безпосередніх працівників,  тобто  людей,  чиєю  працею  створювались  блага.  Формувалися  товариства,  як правило, багатими верствами населення. В їх створенні брали участь банкіри, промисловці, торговці, тобто ті, хто володів багатством.

Для другого етапу розвитку АТ характерно те, що, хоча мета їх створення і залишилась тією самою — одержання високих доходів акціонерів, причини, які зумовили їх заснування, були іншими, ніж раніше. Одна з них — глибока криза, яка виникла в кінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст. Вона змусила переглянути багато теоретичних положень, які існували доти. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували регулювати економіку за допомогою планування. У західних країнах почали ширше використовувати елементи планування, чому сприяли існуючі акціонерні товариства.

Так, практика довела, що навіть за неповного використання виробничих потужностей власники акціонерних товариств можуть одержувати прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами її реалізації. На цьому етапі суттєво зростає роль маркетингу, що, в свою чергу, дозволяє товариствам забезпечити одержання більших прибутків.

На цьому етапі достатнього поширення набуває випуск так званих дрібних акцій серед працівників    підприємств    та    інших    верств    населення.    Подібне    явище    дістало    назву

«демократизація  капіталу».  Свого  часу  така  політика  «розпорошення»  акцій  серед  широких верств населення абсолютизувалась як у західній, так і радянській економічній літературі. Проте соціально-економічні висновки щодо цього робились діаметрально протилежні. Так, західні економісти  доводили,  що  такий  шлях  розвитку акціонерних  товариств  призводить  до згладжування  граней  між  капіталістами  та  іншими  працівниками,  оскільки  останні,  купуючи дрібні акції, самі стають капіталістами (власниками підприємств). Така соціально-економічна система, за їх висновками,