Предмет і метод економічної теорії

Водночас радянська наукова і навчальна література трактували теорію «демократизації капіталу» лише як апологетичну, основна функція якої — захист капіталістичної системи. Проте слід розуміти, що з точки зору економічного змісту тенденція зростання чисельності акціонерів дозволяє дійти й інших висновків. Так, розповсюдження і продаж акцій приносить подвійну вигоду. З одного боку, в обіг залучаються тимчасово вільні кошти населення, а з іншого — збільшуються доходи останнього, що дозволяє підвищувати сукупний платоспроможний попит і таким чином теж стимулювати розвиток виробництва навіть при відповідному зростанні цін.

 

Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва. Головне — ці товариства утворювалися не за рішеннями згори. Їх поява була зумовлена об’єктивними причинами. Якісний і кількісний розвиток продуктивних сил та факторів виробництва забезпечували для їх функціонування матеріальну основу.

У розвинутих країнах  еволюційний розвиток продуктивних сил впливав на формування акціонерних відносин, вносячи зміни в їх структуру. В Україні ж раптова поява таких відносин не була пов’язана з підвищенням технічного рівня виробництва. За таких умов АТ були не в змозі забезпечити зростання реальних доходів робітників, селян, службовців і навіть вітчизняних нуворишів. Внесення змін у систему акціонерних відносин без адекватних процесів у технічній будові виробництва призводило до розбалансованості економіки.

Економічна теорія і практика підтверджують, що отримання відчутних дивідендів може бути забезпечено за двох обставин: 1) за умови впровадження у виробництво продуктивнішої техніки, передової технології, що веде до зниження витрат виробництва і збільшення прибутку при незмінних цінах; 2) за рахунок підвищення цін, що забезпечує збільшення прибутку навіть при зростанні витрат виробництва.

Акціонерні товариства в Україні були позбавлені можливості досягти збільшення прибутку у разі стабільності цін за рахунок технічного переозброєння виробництва. Як наслідок, вони вдавалися до одноразового підвищення цін, що, звичайно, впливало на матеріальне становище широких верств населення, в т. ч. і акціонерів. В період становлення акціонерних товариств в Україні   важко   було   сподіватися   на   те,   що   відбудеться   прискорене   оновлення   основних виробничих фондів. Більшість підприємств, які випускали знаряддя праці, морально і фізично застаріли, працювали не на повну потужність, а то й зовсім простоювали. Все це заважало проведенню реконструкції виробництва. На початок 2000 р. в Україні нараховувалось близько 20 млн.   акціонерів   (тоді   як,   наприклад,   у   Німеччині   —   тільки   4,5   млн.).   Таке   величезне розпорошення власності не дозволило сконцентрувати контрольні пакети акцій, необхідні для ефективного управління підприємствами. Дана модель стала наслідком рішення про сертифікатну приватизацію. В цей період українське суспільство отримало безліч псевдовласників, але ефективний власник не з’явився. Більше того, мільйони українських «акціонерів» навіть не знали, де і як «працюють» їхні ефемерні акції і те, що вони можуть продавати останні.

Акціонерні компанії (товариства) поділяються на відкриті і закриті. Акції відкритого товариства можуть переходити від однієї особи (фізичної, юридичної) до іншої без згоди решти акціонерів, тобто вільно продаватися та купуватися всіма бажаючими і котируватись на фондових біржах. Акції закритого товариства переходять від однієї особи до іншої лише за згодою більшості акціонерів, тобто вони не надходять у вільний продаж і не котируються на фондових біржах.

Як і будь-які інші види підприємств, акціонерні товариства мають свої позитивні і негативні ознаки. Серед позитивних, окрім згаданих, виокремимо: 1) здатність значно розширювати джерела  фінансування  своєї  діяльності;  2)  демократизація  управління  компанією (підприємством); 3) удосконалення господарських зв’язків між господарюючими суб’єктами; 4) можливість оперативного будівництва на акумульовані кошти нових підприємств, що послаблює диспропорційність в економіці та сприяє зниженню товарного дефіциту; 5) прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження НТР у цих галузях; 6) посилення заінтересованості працівників у результатах власної праці, а також можливість певного подолання їх відчуження від власності на засоби виробництва і створений продукт та ін.

Основними негативними рисами акціонерних підприємств є: 1) можлива втрата акцій дрібними акціонерами (і не лише ними) під час економічної кризи; 2) посилення залежності й підконтрольності менших акціонерних компаній від могутніших; 3) використання акціонерної форми як засобу примусового викупу нерентабельних філіалів, цехів та інших господарських структур; 4) зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо.

Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а

 

також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об’єктів) акціонерні компанії представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях та ін.), науково- дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо.

У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений