Предмет і метод економічної теорії

 

Фондова біржа відіграє суттєву роль в активізації та раціоналізації процесів становлення і функціонування ринкових відносин. У початковий період ринкових трансформацій в Україні цей вид біржової діяльності не дістав належного поширення. Причин тут було багато. Це і концептуальна «замороженість» процесів роздержавлення і приватизації, що не активізувало інвестиційну привабливість первинного ринку цінних паперів; і нерозвинутість організаційного оформлення їх вторинного ринку; і недостатній платіжний попит вітчизняних та іноземних інвесторів та ненадійність захисту їх прав    тощо. Було відсутнє й чітке правове забезпечення механізмів котирування цінних паперів.

Розвиток ринку цінних паперів потребує створення широкої мережі фінансових посередників — інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств, холдингових, страхових компаній  і  різних  консультаційних  фірм.  У  розвинутих  європейських  країнах  намічається тенденція   до   побудови   і   розвитку   централізованого   ринку   цінних   паперів,   так   званого

«прозорого» ринку. Україна пішла саме цим шляхом, узявши за приклад французьку модель.

Що стосується валютної біржі, то це — організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропонування. Як самостійна структура валютна біржа широко функціонувала в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у ФРН, Франції).

В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ). Валютна біржа може здійснювати такі операції: укладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовувати розрахунки в іноземній і в національній валютах в угодах, які укладені на біржі; визначати поточний ринковий курс іноземної валюти до національної; організовувати операції центрального банку з підтримання курсу національної валюти.

Членами   валютної   біржі   можуть   бути   комерційні   банки,   яким   видані   ліцензії   на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на проведення валютних операцій. Операції з купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені та за свій рахунок чи за рахунок  своїх  клієнтів,  якими  можуть  бути  національні  підприємства,  а  також  уповноважені банки — не члени біржі.

Акціонерні товариства. Ретроспективний аналіз економічних процесів показує, що з розвитком банківської системи та кредитних відносин нерозривно пов’язане утворення акціонерних товариств (компаній). У країнах з розвинутими ринковими відносинами переважна частка товарної маси належить акціонерним товариствам, тобто тим, які належать не окремому капіталісту-підприємцю, а групі капіталістів-пайовиків. Так, у країнах з ринковою економікою на акціонерні форми господарювання припадає 30—40 % виробничих фондів. Економіко-соціальна функція акціонування вже понад століття відіграє значну роль в економічному житті. Головне, в чому виявляє себе сучасна акціонерна власність, — це механізм створення гнучкої системи економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, що оформлюються у формі перехресного і ланцюгового володіння акціями.

Акціонерні товариства виникли досить давно, що було зумовлено перш за все потребами розвитку продуктивних сил на відповідному етапі еволюції капіталістичного виробництва. Перші акціонерні товариства виникли в Англії (англійська Ост-Індійська компанія, 1600 р.) і в Голландії (голландська Ост-Індійська компанія, 1602 р.). Потім, у ХVII і ХVIII ст. були створені акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. У XIX ст. такі товариства дістали значного поширення, а у XX ст. акціонерна форма підприємств стала пануючою в усіх розвинутих країнах. У США, наприклад, на частку акціонерних товариств нині припадає понад 90 % валової продукції промисловості.

Поява акціонерних товариств (АТ) пов’язана з розвитком і вдосконаленням продуктивних сил. Концентрація і спеціалізація виробництва поступово розширювали масштаби економічних зв’язків між підприємствами. Збільшення обсягів продукції вимагало пошуку нових способів доставки  вантажів  до  місця  призначення.  На  зміну  застарілим  видам  транспорту  прийшли

 

досконаліші, функціонування яких було пов’язано з великими капіталовкладеннями. З часом, створення великих, технічно добре оснащених підприємств зі значною питомою вагою основного капіталу і тривалими строками будівництва почало потребувати значних капіталовкладень, які набагато перевищували кошти індивідуальних підприємців-капіталістів. Один підприємець не завжди був у змозі профінансувати весь комплекс робіт (наприклад, будівництво залізниці, мартенівських  печей  тощо).  Об’єктивна  необхідність  подальшого  вдосконалення  технічних засобів виробництва посилювалася бажанням підприємців отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал.

При цьому навіть банківський кредит не міг розв’язати виникаючі суперечності. По- перше, банківський кредит може бути наданий індивідуальному капіталісту в розмірах, які не перевищують вартість його власного майна, оскільки повернення позички має бути гарантовано. По-друге, банківський кредит, як правило, надається на певний обмежений термін. Ось чому виникла необхідність в особливій формі централізації капіталів, яка спроможна подолати ці межі банківського кредиту. Такою формою і є акціонерні товариства.

Таким чином, основна причина виникнення акціонерних товариств полягає в протиріччі між зростаючим обсягом виробництва та обмеженими розмірами індивідуального капіталу. Поряд з цим слід зважити на постійну конкурентну боротьбу і суперечності в класі капіталістів. З одного боку, точилася боротьба між різними групами функціонуючих капіталістів-підприємців за пріоритетне отримання вигідних позичок у банках. З іншого боку, мала місце також