Предмет і метод економічної теорії

Диференціальна рента І відповідає екстенсивному веденню сільського господарства, коли збільшення виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється за рахунок розширення посівних площ. Отже, диференціальна рента І — це додатковий чистий дохід, який утворюється в господарствах, що користуються кращими землями, а також ближче розташовані до ринків збуту продукції, шляхів сполучення. Господарства, що користуються кращими землями, витрачають на одиницю продукції менше праці та інших виробничих ресурсів порівняно з господарствами, що розташовані на гірших ділянках. Тому індивідуальна вартість одиниці продукції нижча в господарствах,  де  кращі  умови  виробництва.  Різниця  між  суспільною  та  індивідуальною вартістю продукції і є диференціальною рентою І.

Поряд з диференціальною рентою І утворюється диференціальна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують унаслідок різної продуктивності  витрат,  що  послідовно  робляться  на  одній  і  тій  самій  ділянці  землі,  тобто внаслідок інтенсифікації землеробства. Інтенсифікація в сільському господарстві означає збільшення основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат на обробіток однієї і тієї самої земельної площі, що супроводжується зростанням виходу продукції в тих господарствах, які краще  забезпечені  основними  засобами  виробництва,  мають  більше  машин,  уносять  більше добрив і т. д., мають широкі можливості для виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт в оптимальні агротехнічні строки, для піднесення культури землеробства та його ефективності. Вкладення додаткової праці та ресурсів дає змогу вести господарство інтенсивніше, виробляти більше продукції на кожному гектарі землі, домагатися вищої продуктивності. Природна родючість все більше доповнюється і замінюється економічною родючістю ґрунту. Якщо правильно використовувати додаткові кошти для комплексного поліпшення обробітку ґрунтів, то вони забезпечують такий приріст продукції, який не тільки окупає ці витрати, але й дає надлишковий  додатковий  дохід,  який  перетворюється  на  диференціальну  ренту  ІІ. Диференціальна рента ІІ є додатковим чистим доходом, який виникає в результаті додаткових вкладень у дану ділянку землі.

Розглянемо механізм утворення диференційної ренти І докладніше. Особливістю сільського господарства є наявність суттєвої різниці в якості земельних ділянок. Навіть у межах невеликих територій з відносно однаковими кліматичними та погодними умовами одні земельні ділянки за своє якістю будуть найкращі, інші будуть їм тою чи іншою мірою поступатись і можуть бути віднесені або до середніх, або до найгірших. Зауважимо, що поділ землі за якістю на найкращі, середні та гірші є досить умовним і дуже узагальненим. У практиці для визначення якості тієї чи іншої земельної ділянки користуються земельним кадастром, який визначає якість кожної ділянки за більш детальною класифікацією.

Якість землі може бути наслідком сполучення природних факторів, тоді говорять про природну продуктивність землі. Але вона може стати і наслідком дій людини, спрямованих на підвищення якості землі. У цьому випадку говорять про економічну продуктивність землі. Усе це суттєво впливає на кінцеві показники в сільськогосподарському виробництві і на ті виробничі відносини, які там формуються.

В умовах ринкової економіки вартість виробленої продукції включає не тільки витрати праці на виробництво самого товару, але й витрати, пов’язані з його доставкою до споживача. Ці

 

останні можуть досить сильно різнитись, що залежить від місцезнаходження сільсько- господарського товаровиробника стосовно ринку збуту його продукції. З цього погляду між ділянками землі теж існує певна різниця.

Означені вище особливості відіграють важливу роль у формуванні й розподілі прибутку, який формується в процесі створення продукту сільськогосподарського виробництва. По суті, вони безпосередньо (якість ділянки землі) або опосередковано (відстань земельної ділянки від ринку) пов’язані з якістю основного засобу виробництва в сільському господарстві, а саме із землею.

Як відомо, товаровиробник, працюючи в будь-якій галузі виробництва, завжди намагається застосувати такі засоби виробництва або такі схеми організації їх використання, які б дали йому змогу зробити індивідуальну вартість його товару нижчою за суспільну. У цьому випадку він буде отримувати надприбуток, але тільки до тих пір, доки його технологія чи застосовані ним нові засоби виробництва не поширяться серед основної маси товаровиробників. Іншими словами, до тих пір, доки виняткові умови виробництва не стануть середньо-суспільними.

Інші  умови  існують  у  сільському  господарстві.  Основним  засобом  виробництва  тут  є земля, але її кількість і якість обмежені і мало змінюються протягом великих проміжків часу. Отже, різниця в якості землі та розташуванні земельної ділянки є сталою і вони не підвладні капіталу, бо землю неможливо вільно відтворювати. Водночас потреба в продукції сільського господарства постійно зростає, бо зростає кількість населення і його попит. Усе це веде до того, що у виробництво включаються не тільки кращі й середні, але й гірші за якістю землі.

Включення в процес сільськогосподарського виробництва гірших за якістю земельних ділянок веде до того, що ціни на сільськогосподарську продукцію формуються не на базі середніх для даного суспільства умов виробництва, а за витратами праці на гірших ділянках землі. Це пояснюється тим, що кількість землі обмежена, а потреба в продукції сільського господарства постійно зростає. І якщо ми припустимо, що на якийсь даний момент виробництво, що ведеться, наприклад, на кращих, середніх та гірших землях, повністю задовольняє потреби суспільства в продукції сільського господарства, то ціни будуть установлюватися за