Предмет та метод історії економіки та економічної думки

 Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх однією з причин, що призводить до відпливу золота з країни. 

Монкретьєн  вважає, що держава має турбуватися про народ(селян).

Меркантилізм в Італії. 

1Гаспар Скаруффі. запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами .

 2Антоніо Серра дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла,  торгівлі, відповідної політики уряду.

3Антоніо Дженовєзі вважає, що неможливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам Багатство - це не гроші самі по собі, а правильно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля.  Їх має бути стільки, скільки необхідно для обслуговування торгівлі.

Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн як Західної, так і Східної Європи.

 

3.Господарського розвитку українських земель у ХVІ-ХVІІ століттях.

 

У період з XVI по першу половину XVIII ст. український на-од існував без своєї держави, не маючи можливості розвивати власне господарство і вільно порядкувати своїми природними багатствами. Українська Козацька держава, створена в ході визвольної війни середини XVII століття, поступово втратила свою незалежність. Тож, господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Московської держави, до яких вони належали.

Протягом XVI -- першої половини XVIII ст. ст. утвердилася панщинно-кріпосницька систем.,

У 1569 р. між Великим князівством Литовським і Польським королівством  було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави -  Речі Посполитої, в результаті чого більша Частина українських земель відійшла під владу Польщі. Почало Стрімко зростати велике феодальне землеволодіння.

Одним   з   наслідків   Великих   географічних   відкриттів   для України було виникнення фільварків. Фільварок - це товарне багатогалузеве господарство, базоване па примусовій праці кріпаків. Розвиток фільваркового господарства став причиною проведення аграрної реформи короля польського та великого князя литовського Сигізмунда II Августа.

За рахунок цього очікувалося підвищити продуктивність фільваркових та селянських господарств з метою збільшення товарного виробництва збіжжя, яке було головною сільськогосподарською експортною культурою. Запроваджена спочатку у великокнязівських маєтках, до кінця XVI ст. так звана волочна реформа була поширена на більшість магнатських маєтків. Такі реформування були проведені переважно на Берестейщині та Волині.

Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміцнило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втрачати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, судово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, остаточно закріпачив селян. їм заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав.

Під впливом зростання товарно-грошових відносин в ринок поступово втягувалися і селянські господарства, в результаті чого зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торговельним землеробством, промислами, використовувало найману працю,  проте розвиток капіталістичних відносин стримувався пануванням феодальних.

Цехове ремесло, як і в Західній Європі, було жорстко регламентоване. Внаслідок цього в містах існувала велика кількість позацехових майстрів, так званих партачів. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кількість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток

Ті Українські землі що опинилися у складі Московської держави зазнали набагато більших утисків, особливо за правління Петра 1. Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення ЇЇ у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та заборонами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі.

У період правління Катерини II (1762—1796 рр.) відбувається ліквідація й більшості соціальних здобутків Визвольної війни. У серпні 1775 р. спеціальним «Маніфестом» знищується Запорізька Січ, та посилюється феодально-кріпосницький гніт.

Щодо економічного розвитку галузей, то найпоширенішою галуззю було ґуральництво. Поряд з ним в багатьох фільварках існували поташні буди, селітряні варниці, суконні мануфактури. Зростання товарності поміщицьких господарств призводить до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи великої рогатої та робочої худоби, овець тощо. У маєтках зростає промислове виробництво з переробки сільськогосподарської продукції. На Лівобережній Україні у 80-х роках XVII ст. було 2836 «заводів», 87 % яких становили винниці. З'явилися мануфактури залізоробні, з виробництва пороху, шовку й виробів з шовку, фаянсу тощо.

 З розвитком торгівлі