Предмет та метод історії економіки та економічної думки

В 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким державним контролем, але вона не дістала підтримки Верховної Ради СРСР. Не була підтримана й більш радикальна програма групи Шаталіна («500 днів»). Зрештою, Верховна Рада СРСР затвердила «Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки», втім ця програма не мала під собою твердого ґрунту й не могла дати позитивних результатів. Унаслідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки та розпаду СРСР.

 

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 18. Формування основ ринкового господарства в Україні (90-ті роки ХХ ст.)

 

1.Стан економіки України на момент проголошення незалежності. 

2.Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі.

 

1.Стан економіки України на момент проголошення незалежності

 

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної й соціально-економічної ситуації. Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобутку вугілля, соціальні проблеми) виявилися проблемами винятково України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років виконувала функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва  в  республіці.  Союзний  уряд,  особливо  у   1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

 

2.Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі

 

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обґрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуальних теорій, що існували у світовій економічній науці, на підставі яких сформувалися два напрями такого переходу.

Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції. Другий напрям у підґрунті мас кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки.

Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступила на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практичної бази.

На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти— гривні.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, відмову від деяких принципових положень, прийнятих під час створення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні рийки тощо. Певного мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Власне, вступ до МВФ та певні кроки, зумовлені його вимогами, більшість українських економістів розглядають як винятково негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що «економічна політика, що її проводили в Україні, привела країну до глибокої економічної кризи. Власне, реформи хоча й проголошувалися, але на