Проблема ціннісно-смислової сфери особистості у сучасній психологічній науці

Світ власно людського в людині в психології визначають як ціннісно-смислова сфера. Логічним було б визначити цю категорію як єдність цінностей і смислів. Проте, в психологічній науці немає однозначного трактування цієї дефініції. Так, О. Полякова, згідно логіці міркувань вважає, що ціннісно-смислова сфера складається з двох компонентів – ціннісних орієнтацій і системи особистісних смислів. Вона має рацію в тому, що саме ціннісні орієнтації особистості свідчать про стан її ціннісно-смислової сфери, відбиваючи ціннісне відношення до дійсності. Для розуміння сутності ціннісно-смислової сфери особистості, на наш погляд, варто звернутися до визначення ціннісних орієнтацій, цінностей, смислів.

Заслуговує на увагу точка зору В. Асєєва, який розглядає ціннісні орієнтації як «систему оцінних відношень потребнісного походження, які безпосередньо пов'язані з інтересами, ідеалами, самовідношенням особистості та являють собою смислоутворюючі мотиви – усвідомлені людиною смисли його життя» [1; 334]. В. Асєєв підкреслив найсуттєвіші ознаки цінностей і ціннісних орієнтацій: 1) оцінка будь-якого предмета, явища дійсності в залежності від потреб особистості; 2) оцінка проявляється в оцінному відношенні, яке залежить від інтересів, ідеалів, самовідношення особистості; 3) на вибір особистістю смислів життя впливають смислоутворюючі мотиви. Ці ознаки дають можливість зрозуміти природу і структуру ціннісно-смислової сфери особистості.

Розумінню особистісних смислів значно допоможе їх тлумачення Б. Мещеряковим та В. Зінченком. Особистісний смисл вони розглядають як «усвідомлювану значущість для суб'єкта об'єктів та явищ дійсності (в тому числі власних дій та цілей), яка визначається тим, у якому зв'язку об'єкт чи явище знаходиться з мотивами, потребами і ціннісними орієнтаціями суб'єкта. В особистісному смислі відбивається не тільки значущість (валентність), але й змістовний зв'язок з конкретними потребами, мотивами і цінностями. Особистісний смисл слугує основою діяльності по відношенню до них і тим самим виконує регулюючу функцію» [16; 201]. Найсуттєвішою ознакою смислів, на думку авторів, є усвідомлювана значущість і змістовний зв'язок з потребами, мотивами і цінностями, що сприяє виконанню регулюючої функції.

Значний внесок у розуміння проблеми ціннісно-смислової сфери особистості був зроблений Д. Леонтьєвим. Він не тільки розкрив сутність категорії смислу, але й представив структуру смислової сфери. Вчений підкреслює нетотожність особистісного і життєвого смислу, характеризуючи життєвий смисл як об'єктивну характеристику відношення об'єктів і явищ дійсності до життєдіяльності суб'єкта, а особистісний смисл як форму суб'єктивного відбиття цього відношення в свідомості суб'єкта, в його образі світу [10; 168].

Проводячи філософський аналіз смислових утворень, Д. Леонтьев вважає, що термін «смислове утворення», не є найкращим, бо має декілька відмінних одне від одного визначень. Тому він вводить два поняття: «смислові структури» і «смислові системи». Власне «смислові структури», на його думку, є родовим поняттям для розкриття «специфічнихелементів структурної організації смислової сфери особистості, вони є перетворювальними формами життєвих відносин суб'єкта» [10; 126]. Смислові структури своєрідні крапки торкання особистісного та психічного [10; 128]. Д. Леонтьєв виділяє шість різновидів смислових структур, які тісно пов'язані між собою: особистісний смисл, смисловий конструкт, смислова установка, смислова диспозиція, мотив, особистісна цінність (яка займає вищий рівень систем смислової регуляції та є смислоутворюючою по відношенню до інших структур). Суттєво значущим є те, що до структури особистості вчений не відносить особистісний смисл, смислову установку та мотив, тому що вони можуть змінюватися всупереч смисловиим конструктам, смисловим диспозиціям та цінностям, які мають «наддіяльнісний» характер [10; 129]. Д. Леонтьєв розглядає функціональні взаємозв'язки смислових структур як загальну характеристику смислової сфери особистості, вершиною цієї структури є цінності. Цікаво, що в цій системі присутні як смисли, так і цінності, але ж цю сферу не називають ціннісно-смислова, а тільки смисловою.

На основі цих теоретичних позицій Д. Леонтьєва, сучасні дослідники по різному доходять висновку, що смислова сфера особистості – це особливим чином організована сукупність смислових утворень, структур, зв'язків між ними, що забезпечує смислову регуляцію цілісності життєдіяльності людини у всіх її аспектах [6; 51 ]. При цьому, зроблена спроба визначити універсальну одиницю ціннісно-смислової сфери. Такою одиницею аналізу ціннісно-смислової сфери визначається «обмежена значущість». Дослідники [6, 18] виходять з визначення поняття «значущість», під якою розуміють спрямовану напругу, яка задається обмеженнями, межами, тобто значущість завжди обмежена. Межа розуміється як психологічне утворення, що має кількісно-якісну визначеність і яке виконує регулятивну функцію в процесі диференціації і інтеграції. На основі цих міркувань, ціннісно-смислові утворення розуміються як зовнішньовнутрішні межі значущості, як обмежувачі значущості для людини [6].

Б. Братусь вважає смисл тим феноменом, заради чого здійснюється життєдіяльність людини, тому стає зрозумілою його теза стосовно смислу як утворювача цінності – «узагальнюючі кристалізовані смисли утворюють цінності людини». Цінності і смисли – це динамічні системи, які можуть змінюватися протягом всього життя людини, це свідчить про органічний зв'язок і взаємодію цінностей і смислів,