Проблема досвіду у філософській та психологічній літературі

Л. Пастушенко

 

 

В даній статті проаналізовано проблему досвіду у філософській та психологічній літературі. Розкрито психологічний зміст поняття «досвід». Здійснено теоретичний аналіз досвіду як основного інструменту людського пізнання.

Ключеві слова: досвід, структура суб'єктивного досвіду, вплив, поведінка.

 

В данной статье проанализирована проблема опыта в философской и психологической литературе. Раскрыто психологическое содержание понятия «опыт». Осуществлен теоретический анализ опыта как основного инструмента человеческого познания.

Ключевые слова: опыт, структура субъективного опыта, влияние, поведение.

 

The article deals with the problem of experience in philosophical and psychological literature. Psychological means of notion «experience» is analysed. The theoretical analysis of experience as the instrument of human cognition is carried out.

Keyword: experience, structure of subjective experience, influence, behaviour.

 

Проблема людського досвіду викликає дослідницький інтерес з декількох причин. Перш за все, вона є актуальною практичною проблемою нашого часу, її проблема визначається соціальною ситуацією перехідного періоду. Зміна соціально психологічної ситуації в перехідний період зумовлює на лише тематику психологічних досліджень, але й необхідність конструювання нового понятійного апарату для опису процесів трансформації особистісно значимого досвіду. Зіткнення старого і нового – це не тільки і не стільки проблема соціології масової свідомості, скільки психологічна драма окремого індивіда, здатність якого до адаптації і самозмін ще тільки стає предметом інтенсивного психологічного вивчення.

Багато вчених (Л. С. Виготський, Ж. Піаже, А. Маслоу, К. Роджерс, С. Л. Рубінштейн, П. І. Зінченко, В. А. Руменець, Л. В. Сохань, Т. М. Титаренко, І. С. Якиманська, і інші) близько підходили до описання того, як організовується досвід, але ними не ставились питання проте, що саме складає категоріальний простір досвіду, як досвід структурований, чим забезпечена динаміка його розвитку, які існують фактори і способи його трансформації.

Проблемами соціального досвіду займались Н. О. Суровегіна, Н. Є. Харламенкова. О. Ю. Артемєва розробила поняття структури суб'єктивного досвіду на рівні його психосемантики. Переживання як фактор внутрішнього досвіду досліджувалось Т. С. Кириленком. Етнопсихологічні фактори досвіду висвітлювались М. П. Драгомановим, М. І. Костомаровим, A. A. Потебнею, Д. М. Овсяннико-Куліковським, Д. Чижевським, П. І. Ігнатенком і ін. За всієї важливості накопичених у педагогічній та віковій психології теоретико – експеримантельних досліджень проблеми розвитку досвіду, останній в умовах спеціальної організації процесу розвитку залишається відкритою проблемою.

Тому мета нашої статті – проаналізувати проблему досвіду у філософській та психологічній літературі.

Завданнями статті є:

‒розкрити психологічний зміст поняття «досвід»;

‒здійснити теоретичний аналіз досвіду як основного інструменту людського пізнання.

Досвід кожної людини є невід'ємною частиною її буття. Ним визначається здатність індивіда адаптуватися до мінливих умов життя, способи його життєдіяльності і соціальний статус, відношення до себе як цінності і характер взаємостосунків з оточуючими. Набуття досвіду, володіння досвідом, передача досвіду в усі часи і в любих суспільствах оцінювалась позитивно. Філософія із всього цього виділяє гносеологічний аспект, справедливо розглядаючи досвід як основний чи як просто певний інструмент людського пізнання. Роль і місце досвіду в структурі пізнання по-різному визначали видатні мислителі різних історичних епох від античності до наших днів.

Для психології досвід стає науковою проблемою всякий раз при спробі привести у відповідність об'єктивну феноменологію експіріентальності (від анг. ехрегіепаї) з розумінням досвіду як особистісного, який належить даному суб'єкту життєдіяльності. В історії науки поняття «досвід» розглядається і вживається в різних смислах:

‒як діяльність (практична, наукова, літературна і т. д.), якій відповідає категорійний ряд – «випробування», «експеримент», «аналіз»;

‒як нагромаджувач і джерело знань – «багаж знань, умінь, навиків», який характеризує «досвідченість» взагалі в близькому до повсякденного вживання цього слова;

‒як процес – «вплив», «засвоєння», «поведінка»;

‒як категорія пізнання, яка відноситься до предмету філософії.;

‒як психічне утворення індивіда, яке відноситься до предмету психології.

Можна виділити декілька періодів в історії з часів античності, коли науковий інтерес до досвіду постійно зростав і приніс відчутні результати в розвитку проблеми. Ці періоди пов'язані з дослідницькими програмами: емпіризмом Дж. Локка, експериментальною психологією В. Вундта, радикальним емпіризмом У Джемса, гуманістичною психологією К. Роджерса. Певний внесок в розвиток психології досвіду внесла радянська психологія.

Теми досвіду торкався уже Парменід (VI ст. до н. е.) в контексті розмежування чуттєвого і теоретичного шляхів пізнання. Посилаючись на недосконалість чуттєвого пізнання, він віддає перевагу великодосвідченості і виводить досвід на рівень метатеоретичного пізнання, який піднімається і над розумом, і над почуттями.

В історичній ретроспективі Платон розділив чуттєве як обмежене і розумне як необмежене у відношенні до здатності пізнання. У зв'язку з вирішенням загального питання про взаємозв'язок і порівняльну цінність розуму та чутливості, Платон твердив, що існують ідеї, які неможливо вивести із чуттєвого досвіду, вони схвачуються лише розумом. Він протиставив ідею її чуттєвій подобі як мінливій і швидкоплинній.

Оскільки досвід формується у окремої людини на основі серій одиничних подій, Аристотель відмовляє йому в статусі предмету наукового вивчення: «Предмет наукового знання – [це щось], що доказується, а мистецтво і міркування мають справу з тим, що може бути і так і по-іншому»