+3 8(066) 185-39-18
fкатегорія, яка позначає світ як об'єктивну дійсність, що подається людині суб'єктивно, існуючи незалежно від її свідомості.
Слід зауважити, що визначення матерії справедливе тільки відносно чогось протилежного, якісно відмінного від неї. Єдиною якістю, яка відмінна від матерії, є свідомість. Адже, відображаючись у свідомості, матерія існує подвійно: як природний процес мислення і предмет, завдяки якому це мислення виникає.
Отже, об'єктивним змістом філософського поняття матерії є не «загальна ознака» існування поза свідомістю, а складний, суперечливий процес позначення свідомості буттям на шляху практичної діяльності людини. Свідомість є протилежністю матерії тільки як такої, що існує поза нами, діє на нас і є образом відображуваного.
Таким чином, у поняття матерії включається все те в картині світу, що перебуває в процесі постійної зміни і розвитку стосовно людини. А це конкретизує також і поняття об'єктивної реальності як існування того, що здатне відображатися завдяки свідомості. [11, c. 264]
2.2 Ідеальне, як категорія матеріального
Філософське поняття матерії виявляє насамперед таку властивість матеріальних предметів, як реальність. Матеріальне буття речей – це реальне існування, на відміну від ідеального, відображеного існування цих предметів у нашій свідомості, у відчуттях, уявленнях і поняттях.
Іншим моментом, який характеризує об'єктивний зміст філософського поняття матерії, є тілесність. Адже в основі процесу відображення, пізнання є матеріальна взаємодія зовнішніх предметів з матерією нашого тіла і суспільно-історична діяльність людини стосовно перетворення світу.
Філософське визначення матерії вказує на можливість пізнання, корені якої сягають глибин об'єктивного характеру існування речей. Ця можливість виявляється у всезагальній якості матеріального світу – якості відображення.
Всезагальна якість відображення в людині виявляється як її особлива здатність – відтворення матеріального світу в ідеальних образах. В основі цієї здатності лежить специфічність діяльності людини. Людина свідомо, творчо випрацьовує свій пізнавальний образ, перетворивши дані відчуттів. Пізнавальний образ є відображенням усвідомленим. Саме тому в процесі науково-теоретичного мислення людина завжди усвідомлює, що об'єктивний зміст знань (матеріальне) – явище нескінченно глибше і багатше, ніж усвідомлений зміст цих знань (ідеальне). [1, c. 245]
Такий аналіз розуміння матерії дає змогу зробити висновок: матерія – це все те, що здатне існувати об'єктивно, як протилежність свідомості, яка й відображає її (матерію) в ідеальних образах. Але для того, щоб відбувався процес відображення, має існувати історично конкретно визначений прояв матерії, який і визначається поняттям матеріального. Якщо поняття матерії вказує на об'єктивний характер здатності відображення, то поняття матеріального – на те, що це відображення має суб'єктивну форму, що результатом відображення матеріального є суб'єктивно існуючий його образ – ідеальне.
Матеріальне протилежне ідеальному, а ідеальне – похідне від матеріального. Матеріальне фіксує фундаментальну ознаку світу, вказуючи на основу його єдності, на єдине джерело походження й існування різноманітних явищ дійсності. Матеріальне є те, що не спричинене дією будь-яких інших, надматеріальних факторів і тому виступає абсолютно первинним, зберігаючись у всіляких перетвореннях речей.
Специфіка ідеального полягає в тому, що, відображаючи властивості матеріального, саме воно цих властивостей не має і що воно безпосередньо існує лише як необхідний момент, активна форма свідомої діяльності людини. Ідеальне, отже, є по суті тим же матеріальним, але в образному творенні людиною.
Такий розгляд матеріального й ідеального показує, що самі по собі матеріальне чи ідеальне не існують. Найголовніше – поняття матеріального й ідеального потрібні людині для того, щоб вона змогла у реально існуючому світі чітко зорієнтуватися: де конкретно існуючий предмет, де прообраз, а де образ цього предмета.
Поняття матеріального й ідеального відіграють важливу роль в організації життя людини і суспільства. Річ у тім, що людина завжди прогнозує своє життя, перебуваючи у стані пошуку майбутнього.
Виходячи з позиції єдності матеріального й ідеального, очевидним є те, що прогноз людини буде більш успішним тільки тоді, коли вона відштовхуватиметься від об'єктивної природи існування світу – від матеріального, водночас керуючись ідеальним як досконалим, довершеним образом, який відповідає обраному ідеалові. [10, c. 341]
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ІДЕАЛЬНОГО І СУЧІСНІЙ НАУКОВІЙ ФІЛОСОФІЇ
У історії філософії приймалися ряд спроб розв'язання проблеми ідеального. Вперше проблема ідеального виникає у часи античної філософії. Проблема ідеального має важливе місце у філософії античності, хоча поняття ідеального як немає. Під ідеальним цей бачили дух, душа. У філософії Платона або Ньютона вперше виникає трактування ідеального як нематеріального. У Платона ідеальне первинне, є самостійною сутністю, яка творить світ образу і протистоїть цьому матеріального світу. Концепція ідеального, котре виражається у концепції душі, у Аристотеля розроблено понад ґрунтовно допрацьований і містить низку позитивних моментів. Аристотель стверджує, що це, що знаємо, ми з наших відчуттів. «Досягнуте розумом є у почуттях які сприймаються у формах... І тому істота, яка не має відчуттів, нічого не навчиться, і щось зрозуміє». Незалежність предмета враження стверджується Арістотелем категорично, але водночас в ідеальному є схожість із матеріальним світом. «Щодо будь-якого почуття необхідно взагалі визнати, що є те, що здатне приймати форми віжчутного без його матерії, аналогічно, як віск сприймає відбиток персня без заліза чи золота». Душа визначається Арістотелем формою. Відчуття ж – форма почуттєва які сприймаються якісно. Так само Аристотель ототожнює душу, ідеальне з нематеріальним [3, c.