Проблема легітимації еліти козацької України в зовнішньополітичній діяльності Гетьманату: стосунки з Росією та Річчю Посполитою (1654 - 1665 рр.)

початку 1660-х рр. - як спробі конституювання тут “шляхетського” за змістом Гетьманату. Уперше у вітчизняній історіографії звернуто увагу та дано пояснення причин політики компромісів гетьманського уряду Ю. Хмельницького в переддень сеймових баталій 1661-1662 рр. З уведенням до наукового обігу нових рукописних документів вперше представлено всебічний аналіз програмних вимог гетьманського уряду П. Тетері у стосунках з Річчю Посполитою в умовах розгортання в Україні громадянської війни.

У процесі розробки поставлених завдань автор спирався передовсім на порівняльно-історичний аналіз, застосовував методи герменевтики, семіології, контекстуального аналізу та інтерпретаційного синтезу, використовував теоретичні розробки концепції раціонального вибору, вдаючись до прийомів як макро-, так і мікроаналізу. При визначенні підходів до вивчення проблеми автор відштовхувався від положень запропонованої італійськими політичними соціологами Г. Моска та В. Парето теорії елітаризму, а також теоретичних розробок російського соціолога П. Сорокіна. Широко послуговуючись в процесі дисертаційного дослідження вперше введеним до наукового вжитку німецьким істориком і соціологом М. Вебером поняттям “легітимація” - як одним з визначальних при доборі історичного матеріалу для аналізу - дисертант вкладав у нього не стільки означене первісно розуміння раціонально-легальної легітимації як певного “легітимізаційного переконання та віри в правомочність влади” (що було актуальним для практики існування сучасних Веберу конституційних монархій і відбивало внутрішні аспекти проблеми), скільки модифіковані й розширені згодом тлумачення поняття як узаконення політичних організацій, що виступають у формі держави, передовсім з позицій права.

Практичне значення. Проведене дослідження розвитку українсько-російських та українсько-польських стосунків середини 1650-х - першої половини 1660 рр. в контексті пошуків козацькою елітою шляхів легітимації Української держави та політико-соціального й правового означення привілейованого статусу нової правлячої верстви дозволяє переосмислити зміст соціально-політичних процесів, що відбувалися в Україні в середині - другій половині ХVІІ ст., по-новому підійти до висвітлення історичного феномену, відомого в спеціальній літературі під назвою “Руїна”, та ролі в ньому зовнішніх сил, що відкриває для дослідників нові горизонти наукового пошуку у сфері соціальної та політичної історії, міжнародних відносин, а також дозволяє органічно інтегрувати історію Української революції у загальноєвропейський історичний процес.

Положення й висновки дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих та вузько профільних досліджень з історії України та Європи, міжнародних відносин тощо. Особисто пошукачем результати досліджень реалізуються у формі курсів лекцій “Українські землі в складі Російської імперії (середина XVII - XVIII ст.) ” та “Росія і Центрально-Східна Європа: конфронтація і співпраця (середина XVII - перша чверть XVIII ст.) ” програми підготовки бакалаврів і спеціалістів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені в наукових доповідях і повідомленнях, виголошених здобувачем на 8 міжнародних конференціях: “Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина” (Київ-Дніпропетровськ, 1991), “Российско-украинский симпозиум, посвященный 340-летию Переяславской рады 1654 г. ” (Москва, 1994), “Богдан Хмельницький та його доба” (Київ, 1995), “Россия - Украина: история взаимоотношений” (Москва, 1996), “Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості (Київ-Запоріжжя, 1997), “Визвольна війна українського народу середини ХVII ст. ” (Київ, 1998), “Міжнародна наукова конференція, присвячена 350-літтю Української держави Богдана Хмельницького” (Київ, 1998), “Четвертий міжнародний конгрес україністів” (Одеса, 1999), а також І-VI-их Всеукраїнських історичних читаннях “Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку” (Черкаси, 1991-1997).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в монографії “Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665. - К., 2001” (32, 04 д. а.), 3 брошурах, 15 статтях, вміщених у наукових журналах, 9 - у збірниках наукових праць, а також 5 - в матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою, завданням і характером дослідженням. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, поділених на сімнадцять параграфів, висновків, списку використаних джерел і літератури.

Дисертацію викладено на 399 друкованих сторінках. Список використаних джерел і літератури налічує 656 найменувань (в тому числі 224 - архівних справ), вміщених на 55 друкованих сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено предмет, хронологічні межі. Формулюється мета і завдання роботи, наукова новизна та практичне значення дисертації, рівень її апробації та впровадження результатів досліджень.

У першому розділі “Історіографія проблеми та огляд джерел” міститься історіографічний та джерелознавчий аналіз проблеми. Зазначається, що очевидна суспільно-політична значимість перебігу та результатів українсько-російських й українсько-польських взаємин обумовила цілком закономірний стійкий інтерес учених до їх дослідження. Перші спроби аналітичного осмислення проблеми робляться вже сучасниками подій у різного роду анонімних історико-політичних трактатах, хроніках А. Кояловича, Й. Пасторія, В. Коховського, С. Твардовського, Я. Рудавського, С. Грондського, літописах Ф. Софоновича, Дворецьких, Самовидця, Й. Єрлича. Зважаючи на належність авторів до різних політичних таборів, а також тісний зв’язок проблеми з поточною політичною кон’юнктурою, концептуальна основа зазначених творів містить принципові розбіжності, відбиваючи пануючі погляди окремих учасників чи спостерігачів конфлікту. Нерідко автори навіть не намагались маскувати своєї політичної упередженості, надаючи надзвичайної ваги речам випадковим і дріб’язковим (наприклад, польський історик і поет С. Твардовський).

Тим не менше саме названі твори справили вирішальний вплив на формування концептуальних засад пізнішої української, польської та російської історіографій. Так,