Проблеми охорони авторського і суміжних прав у мережі Інтернет

Тож одразу постає питання кваліфікації процесу оцифрування з позицій авторського права, і передусім, чи можна переведення твору або об'єкта суміжних прав у цифрову форму відносити до субправомочності переробки, адже принагідно змінюється об'єктивна форма вираження твору (об'єкта суміжних прав). 3 даного питання розгорталась чимала дискусія. Сучасні дослідники переважно розглядають переведення об'єкта авторського права (суміжних прав) у цифрову форму як відтворення (О.М. Пастухов B.C. Дроб'язко й Р.В. Дроб'язко, О.П. Сергеев, Д. Ліпцик). В.О. Калятін виділяє навіть окремий різновид відтворення - «цифрове відтворення», що, на відміну від «аналогового відтворення», «різко збільшує можливості відтворення твору». Тож «не випадково у багатьох публікаціях сьогодні переведення твору в цифрову форму розглядається як самостійна дія», - пише автор

«Зелений документ» («Ґрін пейпер)», прийнятий Комісією Європейського Співтова-риства 19 липня 1995 р., указував, що «концепція відтворення повинна бути відповідним чином перетянута, щоб визначити, чи повинно право на відтворення застосовуватися до звичайного використання (цифрова форма, перехідні копії, збереження в пам'яті комп'ютерів та іншого обладнання), характерного для інформаційного суспільства». Акти міжнародного приватного авторського права, розроблені, зокрема, з урахуванням «Зеленого документу», пов'язали оцифрування радше з відтворенням, аніж із переробкою. Зокрема, про це йдеться в узгоджених заявах щодо ст. 1 (4) Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та ст.ст. 7, 11 і 16 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми17. Із тих самих позицій виходить вітчизняний Закон. Проте вичерпної відповіді на питання визначення авторської субправомочності щодо оцифрування досі не отримано, оскільки не виключається можливість паралельного віднесення процесу оцифрування як до відтворення, так і до переробки.

Гадаємо, логіка віднесення оцифрування до відтворення пояснюється незмінністю змісту об'єкта за зміни форми. Крім того, віднесення оцифрування до переробки спричиняло б необхідність вирішення питання наявності чи відсутності творчого характеру переробки, оскільки творча переробка твору, звісно, за умови дотримання прав його автора, призводить до появи нового об'єкта авторського права - похідного твору, а також нового суб'єкта авторського права, який набуває весь комплекс авторських правомочностей щодо створеного ним похідного твору.

Практика правосуддя свідчить, що визначення наявності чи відсутності творчого характеру переробки потребує спеціальних знань, тож зумовлює проведення експертизи, що безумовно неабияк ускладнює судочинство, суттєво підвищує витрати сторін і спричиняє судову тяганину.

На наш погляд, переробка твору шляхом оцифрування його «об'єктивної форми» не призводить до створення похідного твору, оскільки має не творчий, а винятково технічний характер, а виникнення твору, зокрема й похідного, як справедливо стверджував О.А. Підопригора, нерозривно пов'язане з наявністю двох ознак - творчого характеру твору й об'єктивної форми його вираження18. Відповідно факт зміни об'єктивної форми твору чи об'єкту суміжних прав на цифрову користувачем не породжує й нового суб'єкта права.

Тим не менш, вітчизняний Закон, як і законодавство більшості іноземних правових систем, не надає обов'язкового творчого характеру авторській субправомочності переробляти твір чи субправомочності виробника фонограми (відеограми) видозмінювати свої фонограми (відеограми) будь-яким чином. Відтак, враховуючи, що внаслідок оциф-рування змінюється об'єктивна форма, при чому така зміна форми призводить до суттєвої зміни властивостей твору (значно спрощується відтворення й розповсюдження, з'являється можливість розміщення в комп'ютерних мережах, у тому числі мережі Інтернет, радикально спрощується імпорт творів без проходження додаткової перевірки дотримання авторського права (суміжних прав) на митниці), вважаємо, що оцифрування твору (об'єкта суміжних прав) охоплюється як субправомочністю відтворення, так і субправомочністю переробки. Тож на практиці користувач не має права переводити твір або об'єкт суміжних прав у цифрову форму без отримання дозволу (або відчуження права) як відтворення, так і обов'язково переробки такого об'єкта.

Незмінність змісту твору під час оцифрування не відіграє важливої ролі для його кваліфікації, оскільки, як відомо, авторське право поширюються саме на форму вираження твору, а не на його зміст. Потенційні ж процесуальні ускладнення за такого підходу підлягають вирішенню шляхом узагальнення судової практики та видання роз'яснень вищими судовими інстанціями.

Найбільша загроза для суб'єктів прав інтелектуальної власності на ринку музичного шоу-бізнесу, пов'язана з оцифруванням твору (об'єкта суміжних прав), полягає у фактичній втраті будь-якого контролю над об'єктом і великої частини належної їм винагороди внаслідок розміщення оцифрованого твору/об'єкта суміжних прав у мережі Інтернет. На практиці компанії звукозапису майже завжди, надаючи ліцензію на відтворення музичних творів (записів виконання, фонограм), намагаються запобігти розміщенню таких об'єктів ліцензіатом у мережі Інтернет, вносячи відповідні застереження в ліцензійні договори. Проте багатозначність субправомочності відтворення спричиняє її різне тлумачення, що тягне за собою виникнення конфліктів між суб'єктами музичного шоу-бізнесу

Передусім ідеться про авторсько-правову кваліфікацію розміщення твору (об'єкта суміжних прав) у мережі Інтернет і співвідношення субправомочностей відтворення та подання до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до такого об'єкта з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором (так звана «субправомочність доступу»).

Остання субправомочність з'явилась в українському авторському праві внаслідок імплементації норм міжнародних договорів Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та